Є. П. Назарова

ТЕРОР У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ [НА МАТЕРІАЛАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ)

Насилля та політична боротьба завжди йшли пліч-о-пліч в історії людства. Особливо яскраво нам це демонструють політичні події на Півдні Україні початку XX сторіччя. Цього періоду поряд з українськими політичними партіями в регіоні існували загальноімперські політичні партії та організацій. Насильство займало важливе місце в діяльності російських політичних сил.

Проблема тероризму російських партій та організацій порушувалися в дослідженнях, присвячених конкретним політичним силам. Такі дослідники, як О. Лебеденко [1], Л. Петришина, А. Юрій

[2], В. Комін [3], В. Савченко [4], досліджуючи анархістський рух у Російській імперії та Україні, звертали увагу на місце тероризму в діяльності цієї сили. Роль політичного насильства в боротьбі за владу російських есерів висвітлили в своїх роботах А. Спиридович [5], А. Жуков [6], В. Сусоров [7], К. Морозов [8], Р. Городницький [9]. Терористична діяльність була притаманна не лише російських революційним силам, а й правим політичним партіям та організаціям. І. Омелянчук [10], С.Степанов [11], В. Волковинський [12], М. Скрипник [13], А. Самарцев [14], вивчаючи чорносотенний рух, звертали увагу і на політичне насильство в діяльності російських монархістів.

Серед комплексних досліджень варто відзначити роботи російського дослідника О. Будницького, присвячені вивченню ідейних витоків російського революційного тероризму [15; 16]. Значним кроком у дослідженні феномену тероризму в історії України стало видання в 2002 р. колективної монографії "Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХст. Історичні нариси", у рамках якої розглянуто окремі аспекти терору та тероризму в політичній боротьбі в Україні протягом ХІХ-ХХст. [17].

Однак, того ж часу поза увагою дослідників залишаються регіональні аспекти терористичної діяльності, що дозволяють визначити місце терору серед інших форм політичної боротьби російських політичних сил в Україні. У нашій науковій статті ми зробили спробу визначити роль терору в діяльності загальноросійських політичних партій та організацій у південноукраїнському регіоні на початку XX століття.

Сучасні дослідники наполягають на тому, що слід розрізняти такі поняття як тероризм та терор. Тероризм - це застосування чи погроза застосування недержавного насильства з метою викликати паніку, послабити і навіть скинути діючий уряд і домогтися політичних змін [18, с.124]. Під терором розуміють насилля заради ствердження інтересів пануючих верств, нав'язування їх волі, інтересів та цінностей, консервації існуючого ладу [17, с.17]. Тобто терор є легітимною формою насилля, а тероризм - протестним, нелегітимним. Вважаємо за доцільне використовувати поняття "терор" щодо діяльності всіх російських політичних сил на початку XX ст. як поняття, що позначає насилля, яке має політичну мету. Саме в такому значенні вживали поняття "терор" і політичні діячі досліджуваного періоду. Наприклад, один з ідеологів російських анархістів-комуністів І. Гогелія зазначав: "Якщо уряд санкціонує свої вироки шляхом білого терору, то чому народові не звернутися для захисту своїх інтересів до червоного, революційного терору!" [19, с.348]. Отже, тероризм і терор - це насилля з політичною метою. Під насильством слід розуміти будь-яку шкоду, що заподіяна особистості, чи будь-які засоби примусу щодо інших людей і соціальних груп [20, с.87].

У суспільній і політичній думці склалися три напрями теорій, що пояснюють джерела насилля. Перший поєднує концепції, що виводять насилля з природи людини. Згідно з ними, існують вроджені схильності, інстинкти, які підштовхують людину до насилля. До цього ж напряму можна віднести й філософські концепції, які пояснюють насилля притаманним людині прагненням до влади, панування [18, с. 127-128]. Для терористів характерне бачення світу в чорно-білих тонах, наявність надцінної ідеї. Прагнення врятувати й ощасливити масу в екстремістів поєднується з байдужістю чи жорстокістю до реальних людей. Терористи відрізняються певними особливостями розвитку психіки, зокрема надмірно розвинутою емоційністю, що може іноді привалювати над раціональним сприйняттям дійсності [21, с.37]. Варто зазначити, що свого часу А. Кропоткін навіть наголошував на значенні емоційності для анархістів-бойовиків: "Терор розуміє лише той, хто переживає афекти, викликані ним" [22, с.ЗЗЗ].

Другий напрям теорій виводить насилля з економічних і соціальних умов життя людей. Економічна і соціальна нерівність диференціює суспільство на групи, суспільні класи, між якими виникають глибокі суперечності.

Третій напрям теорій пов'язує насилля з динамікою конфлікту. У будь-якому суспільстві виникають конкуруючі групи. Конкуренція груп і особистостей - це потенційний конфлікт. Коли учасниками конфлікту стають конкретні особи, насилля стає досить ймовірним [18, с.127-128]. Показовою у цьому сенсі є точка зору І. Гогелія: "Ми зараз переживаємо як раз такий історичний момент, коли відмовитися від терору значить відмовитися від революційної діяльності, а тому нам доводитися визнати необхідність та своєчасність терору. До цього нас приводить саме життя" [ 19, с.312]. Тобто терор розглядався крізь призму конфліктної ситуації, яка мала знайти своє вирішення у перемозі однієї із сторін.

На думку сучасних дослідників А. Киви та В. Федорова, носіями політичного екстремізму можуть виступати дві групи в суспільстві. З одного боку, це найнижчі верстви суспільства, що походять із селянського середовища, нові мешканці міст, які не адаптувалися до нових умов життя, а з другого боку, екстремістами можуть бути представники освічених і заможних верств, характерними рисами яких є певна соціальна, культурна чи психологічна маргінальність [23, с.117].

Об'єктами терору можуть стати пересічні громадяни. Вдавання