до насильства без жодних раціональних підстав можливо пояснити через теорію фрустрації. Ситуація, коли людина не знаходить підтримки в суспільній системі, відповідності норм, цінностей і санкцій, на які сподівається, викликає зневіру - фрустрацію, у якій особистість свідомо чи підсвідомо відчуває втрату того, до чого вона прагнула. Це призводить до агресії проти об'єкту, що став джерелом фрустрації, або переносить її на інший об'єкт. Викликана фрустрацією агресія часто переноситься на того, хто сприймається як відносно беззахисний об'єкт [24, с.305-306]. Таким об'єктом перенесення й були пересічні громадяни.
Виходячи з теорії конфлікту, на початку XX ст. діяли щонайменше дві групи російських політичних партій та організацій, чиї інтереси радикально протистояли один одному. Одна із сторін конфлікту була представлена революційними російськими партіями й організаціями, які прагнули радикально змінити державний лад Російської імперії революційний шляхом. їм протистояли консервативні, монархічні організації, що були зацікавлені в незмінності існуючої політичної ситуації.
Ліві політичні сили не розглядали терор як єдиний можливий засіб політичної боротьби. "...Для нас терористичні акти можуть бути лише частиною боротьби, частиною, що нерозривно пов'язана з іншими частинами. І як будь-яка частина вона має бути погоджена з цілим, мають бути переплетені в одну цілісну систему з усіма іншими способами партизанського і масового, стихійного і цілеспрямованого напору на уряд. Терор - це лише один з родів зброї, що перебуває в руках однієї з частин нашої революційної армії", - зазначав лідер есерів В.М. Чернов у програмній статті "Террористический элемент в нашей програмне" [25, с.204].
Значне місце в діяльності революційних сил посідали експропріації, які переслідували мету поповнення партійної каси. Використання насильства в даному випадку мало виключно прагматичну мету і було обумовлено відсутністю стабільних джерел фінансування лівих політичних сил. Так членські внески в РСДРП були незначною часткою фінансування місцевих с.-д. організацій. У Севастопольському комітеті вони складали 14% фінансування, а в Маріупольській організації - 33% [26, с.659]. Тому не дивно, що у вересні 1906 р. ялтинською поліцією було попереджено напад на контору "Фороса", здобуті кошти від якого нападники планували передати Алупкінському комітету РСДРП [27, с.50].
Щодо есерів та анархістів, то взагалі не маємо відомостей існування членських внесків в місцевих організаціях цих політичних сил, тому найімовірніше експропріації були основним джерелом їхнього фінансування. Протягом 1907 р. на Півдні України відбулося дві великих експропріації, організовані есерами. Були пограбовані поштово-телеграфна контора в Севастополі та земська лікарня в Сімферополі. Проведення обох експропріацій в 1907 р. відбувалося за дозволом ЦК ПСР, який відрядив до Криму свого представника на час проведення ексу [5, с.307]. У 1908 р. бойовим загоном партії соціалістів-революціонерів, який діяв на Петровських заводах і станції Дебальцеве Катеринославської губернії, було вилучено 2405 крб. в конторі поміщика Карнєєва в Таганрозькому окрузі [28, арк.653].
Об'єктами анархістських експропріацій ставали різні організації та установи - від банків до ювелірних магазинів. Так у Катеринославі в серпні 1906 р. був пограбований ювелірний магазин Варшавського [29]. Однак поряд з експропріаціями анархісти мали й інші джерела фінансування, наприклад накладання "податків"- вимагання грошей в обмін на особисту безпеку. В 1907 р. в Єлі- саветграді анархісти вбили місцевого багатого єврея Абрама Барського. В ході слідства було з'ясовано, що анархісти наклали на всіх місцевих великих купців-євреїв "податок" по 500 крб., а на середніх - по 300 крб. з кожного [ЗО]. А в 1908 р. олександрівські анархісти-комуністи невдало спробували поповнити власну партійну касу, вимагаючи від місцевого підприємця Бадовського 5 тис. крб. в обмін на гарантії безпеки [31, арк.8-14].
Здебільшого вимоги анархістів супроводжувалися погрозами. їхня відсутність насправді не полегшувала становища: населення вже добре розуміло до чого призводить недотримання чи невиконання цих вимог. Так одеська газета "Русская речь" в 1906 р. повідомляла, що родина одеситів Володковичей отримала листа "Робочої партії анархістів-комуністів" з вимогою 500 крб. Погрози в листі були відсутні [32].
Анархістами практикувалося викрадення людей з метою отримання викупу. У 1908 р. анархістами було викрадено одеського гімназиста 8 класу Б. Магнера, за якого вимагали викуп в 1 тис. крб. [33].
Обмеженість власних ресурсів змушували революційні партії йти на захоплення типографій, де вони виготовляли власні агітматеріали. Так у травні-липні 1906 р. кримські соціал-демократи захопили типографію газети "Севастопольский курьер", губернську земську типографію в Сімферополі, типографію газети "Терджиман" в Бахчисараї [7, с.49]. У січні 1907 р. 17 одеських анархістів- синдикалістів захопили друкарню Гальперіна та Швелера, у якій надрукували 3 тис. відозв [ЗО].
Ліві сили йшли на залякування та фізичне усунення посадових осіб, які прямо протидіяли революціонерам. Об'єктами революційного терору ставали чиновники різного рівня. Есери готували замахи на таких посадових осіб, як одеський градоначальник Д.Б. Нейдгарт, командуючий Одеського Військового округу генерал Коханова [35, с.49], генерал-губернатор Феодосії Давидов [27, с.49]. Жертвами терору були й посадовці нижчого рівня. У серпні 1907 р. есери в Горловці готували замах на пристава Кононенка та одного з жандармів міста [36, арк. 67].
У деяких випадках есери розглядали замахи на конкретну особу як помсту режимові взагалі. У 1907 р. надруковані партією есерів прокламації пояснювали замах на одеського поліцмейстера Гейцберга як відплату за катування арештованих на дільницях, розстріли під час повстання на "По- тьомкіну" та підтримку