Використання терору в боротьбі з владою відкривало для революціонерів великі можливості для "плідної" співпраці не лише на внутріпартійному, а й на міжпартійному рівнях. У кінці 1905 р. було захоплено типографію "Одесских Новостей", де одеськими есерами та соціал-демократами надруковано перший номер "Известий Одесского Совета рабочих депутатов" [38,с.155]. В 1906 р. загальними зусиллями Сімферопольського, Керченського та Феодосійського с.-д. комітетів було організовано вбивство начальника жандармського управління Керчі. 15 липня 1906 р. спільними діями Севастопольських організацій РСДРП і ПСР, анархістів було влаштовано втечу політв'язнів з місцевої тюрми [27, с.51].

У 1906 р. у Катеринославі утворюється Федерація анархістів-комуністів, діячами якої було вбито десятки поліцейських, підірвано дві поліцейські дільниці, казарми карального загону. Для придушення бойовиків до околиць Катеринослава (Амур, Кайдаки, Чечелівка) були введені каральні загони, що змусило анархістів тимчасово припинити терористичні акти та зосередитися на агітаційній діяльності [4, с. 144]. Анархістський терор настільки схвилював місто, що робітники Брянського заводу в 1907 р. навіть ухвалили "гостру резолюцію проти анархістських замахів та фабричного терору" [39].

Крім конкретних політичних опонентів жертвами, терору ставали і пересічні громадяни. "Без- мотивний" терор був притаманний анархістам. Одеські анархісти першими вдалися до "безмотивного" терору як засобу політичної боротьби. 17 грудня 1905 р. група одеських анархістів на чолі з Б. Шерешевським-Вейсбрем кинула бомби в міське кафе Лібмана, вбивши і поранивши декількох відвідувачів [2, с.62]. Аналогічні дії, жертвами яких ставали представники чиновництва, поліції, буржуазії та поміщики виключно через належність до "нетрудових" верств, були притаманні діяльності гуляй пільського "Союзу бідних хліборобів", доскладуякого входив Н. Махно [1, с.47].

Щодо табору противників революційних перетворень у південноукраїнському регіоні, то вони, користуючись підтримкою місцевої влади, не були обмежені в політичних ресурсах, і, відповідно не займалися експропріаціями та захопленням типографій. Отже, значне місце в діяльності чорносотенців займало саме залякування, дезорганізація та фізичне усунення політичних опонентів.

Під час революції 1905-1907 pp. в Новоросійському університеті було припинено заняття, проводились революційні збори, в яких активну участь брали студенти та викладачі. Місцеві монархісти усіма можливими засобами намагалися навести порядок в навчальному закладі. Вони били студентів на вулицях Одеси, погрожували викладачам. Так, професорам Лисенку та Веригі в 1906 р. було надіслано листи від чорносотенної "білої гвардії", у яких їм погрожували смертю за їхню діяльність [40]. А в 1907 р. голова студентського відділу Союзу руського народу Новоросійського університету разом з дружинниками вломився до квартири професора Лисенка, вимагаючи вмовити студентів повернутися до занять [41].

Залякування використовувалося одеськими чорносотенцями і під час виборів до Державної Думи. "Білогвардійці" в 1907 р. системно зривали виборчі збори, "де розривали на шматки бюлетені та звернення, доходило до побиття резинами" [42, с.3]. У Мелітополі представники монархістської партії "Білий орел" били євреїв-виборців біля виборчих дільниць у день голосування [43]. Праві сили вдавалися до фальсифікації результатів виборів силовим шляхом. У Сімферополі чорносотенці намагалися вплинути на голосування циган і татар [44].

Значне місце в терористичній діяльності правих сил займало фізичне залякування та знищення революційних діячів. Наприклад, катеринославське "Общество активной борьбы с революцией и анархией" стало відомим широкій громадськості після резонансного політичного вбивства депутата І Державної Думи доктора Караваєва [10, с.40].

Найбільш яскравою сторінкою чорносотенного терору стали єврейські погроми. Об'єктом терору ставало законодавчо незахищене єврейське населення. За своїми масштабами єврейські погроми на Півдні України були одними з найбільших в Російській імперії восени 1905 р. У Катеринославській губернії відбулося 29 погромів, у Херсонській - 26 [11, с.56]. Лише за офіційними даними поліції під час одеського погрому, найбільшого за масштабами в жовтні 1905 p., було вбито більше 400 та поранено 237 євреїв [45, c.CLXVII],

Погроми та побиття чорносотенцями одеситів стали практично повсякденними явищем. Місцева влада була нездатна надати гарантії безпеки навіть іноземним громадянам. Одеські події лютого 1907 р. змусили всіх дипломатичних заступників закордонних держав у місті провести екстрену нараду. Результатом цих зборів стали надіслані дипломатами до рідних держав телеграми з проханням надати захист своїм підданим в Одесі [46]. А з 12 лютого в місті навіть було запроваджено військову охорону іноземних посольств [47].

Особливістю одеських подій стала платня за участь у погромах. Так взимку 1905 р. одеські монархісти роздавали в порту "полтинники" місцевим люмпенам, пропонуючи їм піти до міста та "погуляти" [48]. У 1906 p. чорносотенці наймали одеських хлопців бити вікна євреям, обіцяючи сплатити 20 коп. за кожну розбиту шибку [49].

Таким чином, терор став органічною частиною діяльності радикальних загальноросійських політичних організацій та партій на Півдні України. Політичне насильство було покликано своїм резонансом підсилити інші заходи російських партій в регіоні. За допомогою терору ліві та праві політичні сили намагалися усунути політичних опонентів, поповнити партійні каси і навіть фальсифікувати вибори. При цьому терористична діяльність мала як раціональний, так і ірраціональний характер. Спільними напрямками терористичної діяльності для анархістів, есерів, есдеків та чорносотенців стали політичні вбивства та "безмотивний" терор (єврейські погроми і терор анархістів). Щодо експропріацій та збройних захоплень типографій для друку агітматеріалів, то