Ю.П. Волосник

З ІСТОРІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НЕПМАНІВ НА ХАРКІВЩИНІ В 20-ТІ РОКИ

У сучасних умовах, коли в Україні після довгої перерви відбувається відродження підприємництва, актуального значення набуває вивчення, критичне переосмислення та творче використання того значного досвіду приватного підприємництва, що був накопичений як в цілому по республіці, так і в окремих її регіонах та великих містах в період непу. В науковому плані таке дослідження сприяло б подоланню існуючих прогалин, виявленню місцевої специфіки приватного підприємництва та ролі непманів в економічному відродженні регіонів у 20-ті роки. Таким чином, вивчення даної теми має як загальноісторичне, так і краєзнавче значення.

Дана тема знайшла певне відображення в історіографії. Але, на жаль, дослідження історії приватнопідприємницької діяльності нової буржуазії у 20-ті роки в такому економічно розвинутому центрі України як Харків, що був тоді столицею республіки, знайшло в історіографії явно недостатнє висвітлення.

Мета даної статті - дослідити основні форми і напрямки, а також специфіку підприємницької діяльності непманів на Харківщині в роки непу (1921-1929).

Після переходу до нової економічної політики відбувається легалізація приватнопідприємницької діяльності, що фактично була заборонена (але, не дивлячись на репресивні заходи з боку держави, продовжувала підпільно існувати і за часів воєнного комунізму) [1.-С.5].

Політика воєнного комунізму мала багато негативних наслідків для економіки Харкова. Харків як тодішня столиця радянської України був перетворений на цитадель воєнно-комуністичних заходів в республіці. На Харків і губернію припадає (за даними Укрраднаргоспу) найбільший відсоток націоналізованих в республіці приватних підприємств. Так, з загального числа приватних промислових підприємств було націоналізовано 47,6%, з яких майже % (або 447 закладів) продовжували діяти. (Для порівняння: в Чернігівській губернії було націоналізовано лише 7,7% промислових підприємств) [2.-Ф. Р.-3429.-Оп.8.-Од.зб.117.-Арк.11 зв.]. Це був дуже важкий удар по приватній промисловості губернії. Не менш потерпіла і приватна торгівля. Лише на протязі літа - осені 1920 р. в Харкові було зачинено майже 1,7 тис. приватних торгових підприємств. Націоналізація цих підприємств супроводжувалась реквізицією у підприємців матеріальних цінностей - промислових і продовольчих товарів [3.-С.45]. За таких важких обставин в умовах жорсткої розрухи і глибокої соціально-політичної та економічної кризи в Харкові та губернії відбувався процес відродження приватнопідприємницької діяльності.

Зосередивши в своїх руках т. зв. "командні висоти" в економіці (транспорт, велику промисловість, зовнішню торгівлю, банки), держава намагалася спрямувати приватний капітал переважно в сферу торгівлі. Це пояснюється тим, що держава не мала свого торговельного апарату, а кооперація після воєнного комунізму (коли вона була цілком підпорядкована Наркомпроду) тільки отримала можливість займатися торгівлею, і повинен був пройти ще чималий час, щоб вона змогла адаптуватися до нових умов. Це зумовило досить швидкий приплив коштів приватників в торгівлю (не в останню чергу і через те, що непмани в будь-який час могли легко згорнути свій торгівельний заклад і перекинути кошти, що звільнились, в іншу галузь економіки).

Підприємницька діяльність непманів в галузі торгівлі регулювалась постановою РНК УРСР від 19 квітня 1921 р. та декретом РНК РРФСР від 24 травня 1921 р. "Про обмін", чинність якого було автоматично поширено на Україну [4.- 1921.-№7.-Ст.193; 5.-С.233-234]. Закон надавав місцевій владі значні права в галузі контролю та регулювання торговельної діяльності. Щоб розпочати свою торгову діяльність, громадяни повинні були вибрати реєстраційне свідотство, а в подальшому - патент, який на умовах сплати патентного збору видавали органи місцевої влади. На початку непу місцева влада Харківської губернії робила спроби обмежити видачу патентів приватникам. Так, у травні 1921 р. президія Харківського губвиконкому розповсюдила постанову, яка надавала право займатися торгівлею лише особам, які не підлягали трудовій повинності [6.-Ф. ІІ. 1.-Оп.1.-Од.зб.521.-Арк.2 зв.].

Але, не дивлячись на обмеження та всілякі перешкоди, прояв приватної ініціативи було важко зупинити. Так, лише за другу половину 1922 р. у Харківській губернії було видано 15,2 тис. патентів на торговельні підприємства, з яких приватним особам - 14,4 тис. (або 94,4%), що складало 11,5% приватної торговельної мережі України [7.-Ф.30.-Оп.1.-Од.зб.697.-Арк.95]. На початку 1924 р. 92,3% торгової мережі Харкова та майже 86% торговельної мережі губернії знаходились у руках непманів [8.-С.8]. В той же час, враховуючи, що переважна більшість приватних торговельних закладів були дрібними, а гуртова та напівгуртова торгівля здебільшого знаходилась в руках державних органів (у Харкові 70% "опта" знаходилось в руках держави), то питома вага приватного торговельного обігу була значно меньшою. Так, в 1923/24 рр. вона становила 24%, в 1924/25 рр. - 20,9%, в 1925/26 рр. - 9,9% і в 1926/27 рр. - 8,2% від загального товарообігу на Харківщині [9.-С.37].

Серед підприємців Харкова, що розпочали свою діяльність в роки непу, зустрічаються (хоча й не досить часто) імена дореволюційних купців і підприємців (деяким з них довелося змінити рід або галузь своєї діяльності). Так, серед підприємців 20-х років зустрічаємо купців 1-ої гільдії С.М. Хазановського (один з засновників та акціонерів приватного товариства 20-х років "Мосхимлак") та М.А. Фурманова (займався галантерейною торгівлею), купців 2-ої гільдії В. М. Тафта (член правління одного з Харківських товариств взаємного кредиту в роки непу), С.Ф. Баканова (дореволюційний і непівський власник кондитерської фабрики), І.П. Развалінова (до революції володів "першокласним" магазином мануфактури, а потім у 20-ті роки був одним з фундаторів приватного