У той же час для основної маси торговців Харківщини підприємницька діяльність у 20-ті роки стала дійсно новою самостійною сферою їх діяльності (навіть у тому випадку, коли в дореволюційний час вони виконували функції торговельних службовців у приватних підприємців). Їм у роки непу ще належало оволодіти в якості самостійного господарчого суб'єкта досвідом підприємницької діяльності в нестандартній економічній ситуації 20-х років. Поряд з торговельною галуззю представники нової буржуазії проявляли ініціативу у сфері промислового виробництва.

Для розвитку приватного підприємства велике значення мала приватна оренда. Зосередивши у своїх руках у роки воєнного комунізму велику кількість націоналізованих підприємств - не лише великих (цензових), але й дрібних - держава не мала ані коштів для їх введення в дію, ані достатньої кількості досвідчених кадрів. А тому більшість з націоналізованих підприємств бездіяла. З серпня 1921 р. уряд України дозволив приватну оренду підприємств [4.-1921.-№15.- Ст.425]. Законом регулювались орендні відносини між орендатором та державними органами, встановлювались мінімальний (1 рік) та максимальний (до 12 років) термін оренди, обмежувалися права держорганів на втручання у справи підприємця- орендатора [4.-1922.-№37.-Ст.562; 1924.-№9-10.-Ст.49 (від. ІІ)]. В той же час слід відмітити, що практика здачі в оренду не забезпечувала рівних умов експлуатації для різних соціальних категорій орендаторів. Якщо державні та кооперативні органи знаходилися у привілегованому стані, то приватні орендатори опинилися у дискримінаційних умовах, бо їм здавались, як правило, підприємства з більш спрацьованим устаткуванням, встановлювався менший термін оренди ніж для держорганів. Не часто приватникам надавалися і пільги по орендній платні, податках та кредитуванню. До того ж, підприємці одержували в оренду, як правило, дрібні підприємства - млини, хлібопекарні, олійниці, чинбарні. Матеріали промислових переписів та статистики переконливо показують це. Так, з багатьох сотень підприємств, зданих в оренду приватним підприємцям на Харківщині в роки непу, лише лічені промислові заклади можна вважати великими (це була реалізація класового підходу в орендних справах). Так, у Харкові нащадки відомого в Україні власника пивзаводу Є.І. Ігнатіщева взяли в оренду його "детище" - пивзавод ім. 1-го травня. На ньому працювали 210 робітників, що випускали продукції на суму 1,3 млн. крб. на рік [13.-С.207]. Чавуноливарний завод, який до 1930 р. включно орендувався Р.М. Сапожниковою, мав лише 33 робітника, а його річна продукція становила 20 тис. крб. [13.-С.94-95]. Приватні підприємці Житницький та Аронов орендували в середині 20-х років великий млин - річна виробка до 0,5 млн. пудів. Тут працювали 57 робітників [13.-С.172]. Але такі цензові підприємства здавались в приватну оренду скоріше як виключення з правила. Серед орендаторів промислових підприємств в Харківській губернії на 1 жовтня 1921 р. колишні власники цих підприємств становили 42%, а з числа орендаторів 270 млинів 53% складали їхні колишні хазяї [11.-С.22, 27]. На 1 липня 1922 р. Харківський губраднаргосп здав в оренду 119 промислових підприємств. Серед орендаторів 37% складали їхні колишні власники [6.-Ф. Р.-194.-Оп.1.-Од.зб.9.-Арк.58]. Таким чином, серед промислової частини непманської (нової) буржуазії на Харківщині ядро її складали представники "старої" дореволюційної буржуазії (аналогічна картина спостерігалася по всій республіці). Приватні орендатори вкладали значні кошти для відбудови орендованих ними підприємств, проводили ремонт та реконструкцію обладнання, встановлювали додаткове устаткування тощо. Так, лише за один 1926/27 р. на розвиток чавуноливарного ("Металіст") та механічного заводів його орендатори Р.М. Сапожникова та К.К. Попов витратили більше 110 тис. крб. [6.-Ф. Р.-869.-Оп.1.- Од.зб.315.-Арк.64]. Іншим харківським орендатором Г.М. Дойно (колишнім власником) за три роки оренди було повністю відбудовано і запущено в дію панчішну фабрику. Орендатор відновив водопровід, провів електроосвітлення виробництва, зробив ремонт приміщення фабрики, встановив нові двигуни. Виписав з-за кордону 25 тис. голок та 500 запчастин для машин. Орендатором акуратно вносилась орендна плата в держбюджет, виплачувалися всі податки та відрахування тощо [6.-Ф. Р.-833.-Оп.2.-Од.зб.4.-Арк.55-55 зв.].

У той же час далеко не всі підприємці могли служити взірцем виконання орендних умов. Траплялися і випадки безгосподарності та розкрадання майна орендованих підприємств, а також взяття підприємств в оренду для усунення з ринку потенційних конкурентів. Так, розслідування, проведене наприкінці 1923 р. органами губернської РСІ, викрило такий випадок. Махоркова фабрика Харкова "Сокіл" була здана в оренду двом приватним підприємцям - Кричевському та Вигдорчику, які були власниками великих махоркових фабрик у Лубнах та Ромнах і своєю продукцією постачали майже всю Україну. Бажаючи взяти "Сокіл" в оренду, ці підприємці мали намір не експлуатувати цю фабрику, а лише позбавитися від можливого конкурента на споживчому ринку [14.-1924.-14 июня]. Даний випадок став можливим в значній мірі завдяки безгосподарності та хаотичному стану справ в орендному управлінні Харківського губраднаргоспу 1923 р. ГубРСІ констатувала відсутність нормативних документів щодо способів стягнення орендної посади, не вівся облік надходжень орендної плати та облік орендних підприємств.