14 лише незаконних зборів і податків), недостатнє кредитування підприємницької діяльності, адміністративне свавілля, наприклад, вилучення торгових місць у приватних торговців на ринках міста, обмеження приватної ініціативи позаекономічними (репресивними) методами. Це гальмувало приток приватних коштів в галузі виробництва і стимулювало діяльність спекулянтів, які вкладали кошти переважно в торговельну справу (з цієї галузі їх можна було порівняно легко вилучити і перевести (тезаврувати) у валютні цінності). В роки непу в Харкові з'являються приватні та змішані (з участю вітчизняного приватного капіталу) акціонерні товариства. Даючи приватному капіталу дозвіл на створення акціонерних товариств, держава у такий спосіб прагнула контролювати та регулювати підприємницьку діяльність непманів. Останні, зі свого боку, намагалися використовувати акціонерну форму організації для отримання податкових та кредитних пільг від держави та для заміни особистої відповідальності по зобов'язаннях юридичної особи (тобто товариства) майновою відповідальністю акціонерного товариства (як це було встановлено законом) [20.-1927.-№41.-Ст.7; 4.1926.- №39.-С.276; 21.-С. 75].
Змішані (з участю вітчизняного приватного капіталу) акціонерні товариства практично не отримали скільки-небудь широкого розвитку в Україні. З 1922 р. в Харкові існувало лише два таких товариства - "Утильсырье", що проводило експортні операції з продуктами тваринництва, (в якому 20% паїв належало приватникам, а 80% - держорганам), та Харківське губернське торговельно- акціонерне товариство (з основним капіталом 1,5 млн. крб. золотом) [22.-С.144; 23.- С.84]. На початку 1925 р. для постачання приватних крамарів товарами у Харкові (слідом за Одесою) створюється приватне акціонерне товариство "Роздрібник" [24.- Ф.1.-Оп.20.-Спр.2303.-Арк.13]. Воно відіграло певну позитивну роль у постачанні дрібних приватних торговців різним (в тому числі і дефіцитним) крамом в умовах гострого товарного голоду 1925-1926 рр. Фундаторами та керівниками приватних акціонерних товариств часто-густо були колишні, з дореволюційним "стажем", підприємці. Так, наприклад, приватне акціонерне товариство "Мебель" (створене в 1926 р.) фактично очолював М. Крон - колишній власник великого меблевого магазину в Харкові. Інше акціонерне товариство "Музыка" (створене в 1927 р.) очолював М.В. Полякін - в дореволюційні часи володів у Харкові магазином музичних інструментів [7.-Ф.423.-Оп.4.-Од.зб.222.-Арк.30; Ф.539.-Оп.14.-Од.зб.274.- Арк.10-11; 10.-С.86,92]. Деякі приватні акціонерні товариства утворювались шляхом перетворення пайових товариств (повних або на вірі) в акціонерні товариства. Так, "Полное товарищество Южно-Русской ниточной мануфактуры" (засновники - підприємці Є.І. Лейтес, В.Е. Шув, Є.С. Апт та Є.А. Кубличек), що діяло в Харкові в 1922-1927 рр., у травні 1927 р. перетворилося на приватне акціонерне товариство "Текстиль" [6.-Ф. Р.-1179.-Оп.18.-Од.зб.505.-Арк.9-12; 7.-Ф.539.-Оп.14.-Од.зб.274.- Арк.10].
На початку травня 1928 р. у Харкові вже діяла половина з 8 приватних акціонерних товариств, що існували на той час в Україні [7.-Ф.539.-Оп.14.- Од.зб.274.-Арк.8-11]. В той же час треба зазначити, що приватні акціонерні товариства періоду непу ні за своєю кількістю, ані за розміром своєго акціонерного капіталу не могли зрівнятись з дореволюційними акціонерними компаніями. Практично жодне з приватних акціонерних товариств Харкова (і не тільки) в 20-ті роки не змогло досягнути навіть мінімального (за вимогами радянських законів - 100 тис. крб.) розміру уставного капіталу [25.-С.14].
Іншою особливістю приватних акціонерних товариств Харкова цього періоду було те, що коло акціонерів було дуже вузьким (інколи їх кількість не перевищувала 7-9 чоловік, як, наприклад, в акціонерному товаристві "Музыка" та "Текстиль"). У складі акціонерів чітко виділялись дві групи осіб: одна група володіла контрольним пакетом акцій, тоді як інша - дрібні акціонери. Так, в товаристві "Текстиль" 4 акціонери - члени правління Є.І. Лейтес, В.Е. Шув, Є.С. Апт та П.Х. Цитрін володіли 97% акціонерного капіталу, тоді як 5 іншим акціонерам належало лише 3% акцій" [6.-Ф. Р.-1179.-Оп.18.-Од.зб.505.-Арк.5]. Близька до цього картина спостерігалася і в іншому акціонерному товаристві "Мебель", де 6 акціонерам- керівникам товариства С.Н. Гомельському, О.Л. Раскінду, О.О. та М.О. Крон, М.Ф. Подгорному, І.З. Княжинському належало 90% акцій, а 8 іншим акціонерам лише 10% [7.-Ф.423.-Оп.4.-Од.зб.222.-Арк.139]. Приватне акціонерне товариство "Музыка" було, по суті, родинним підприємством, що фактично належало родині Полякіних на чолі з директором М.В. Полякіним [7.-Ф.423.-Оп.5.-Од.зб.23.- Арк.15,62]. Вузьке коло акціонерів не дозволяло залучати значні кошти для виробничої діяльності приватних акціонерних товариств (як на це розраховувала держава). Більшість приватних товариств, не дивлячись на їх виробничо- торговельний характер, намагались займатися посередницько-торговельною (а нерідко і спекулятивною) діяльністю (всупереч своєму статуту). У багатьох випадках спостерігалося намагання непманів використати акціонерну форму для прикриття своєї нелегальної діяльності [20.-1927.-№41.-С.7; 26.-1927.-№12(53).-С.13]. За таких обставин приватні акціонерні товариства (роль яких в економіці міста і округу виявилася незначною) припиняли свою діяльність, нерідко проіснувавши всього 1,52 роки. При цьому вже наприкінці 20-х років, в період зламу непу, всупереч діючому законодавству, багато керівників та великих акціонерів приватних товариств Харкова понесли не лише майнову відповідальність, але й карну [7.-Ф.423.-Оп.2.-Од.зб.443.- Арк.23; 6.-Ф. Р.-1179.-Оп.18.-Од.зб.622.-Арк.15].
Підприємницька ініціатива непманів проявилася також на грошовому ринку і в галузі кредиту. Гостра потреба в кредитних ресурсах (оскільки держава явно недостатньо кредитувала підприємництво) примушувала приватників створювати, починаючи з 1922 р., товариства взаємного кредиту (ТВК). Перше з ТВК в Україні виникло у Харкові влітку 1922 р. за ініціативою групи осіб, що брали участь в роботі дореволюційних ТВК [6.-Ф. Р.-845.-Оп.3.-Од.зб.982.-Арк.127]. Окрім солідного дореволюційного "стажу" роботи у банківських та кредитних установах, підприємці- фундатори ТВК мали ще й досвід роботи в радянських господарчих установах, що допомогало їм долати численні