А. М. Чортенко

ЯКІСНІ ТА КІЛЬКІСНІ ЗМІНИ В СКЛАДІ СТУДЕНТСТВА НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ ХІХ СТ. - 1914 Р.)

Зміни, які відбулися в національному і політичному житті українських земель в складі Росії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., значним чином пов'язані із процесами, що відбувалися в суспільстві, в його класах і групах. Аналіз цих процесів більш глибоко і системно розкриває причини, механізми та сутність цих змін. Одним із таких впливових суспільних чинників даного періоду виступає студентство - найактивніша, найрадикальніша, найпрогресивніша група. Саме воно у багатьох випадках ставало рушійною силою в активізації та діяльності національного політичного руху.

Перші спроби охарактеризувати дані процеси в середині студентства з'явилися ще в кінці ХІХ ст., чим було покладено початок історіографічної бази. Але у більшості випадків дослідники концентрували свою уваги на студентських заворушеннях, участі в антиурядових рухах [1; 2]. Згодом актуальною стала проблема участі студентів у структурах РСДРП, а процеси всередині студіюючої молоді оцінювались через призму марксистських схем бачення історичного процесу [3; 4]. З'являються монографічні дослідження, присвячені окремим галузям вищої освіти чи певним вищим навчальним закладам [5-9].

Останнім часом спостерігається пожвавлення студентської проблематики. Досліджуються питання його революційної активності [10], впливу на процес формування національної інтелігенції [11], вивчаються проблеми молодіжного руху у ХХ ст. [12]. Значний внесок у вивчення процесу демократизації контингенту українського студентства кінця ХІХ - початку ХХ ст. зробило дисертаційне дослідження Н.Левицької, в якому робиться спроба проаналізувати формування та становище студентів Наддніпрянщини [14]. Однак і на сьогоднішній момент залишаються маловивченими соціальні причини політичної активізації студентства саме на зламі ХІХ і ХХ століть.

Виходячи із стану вивчення проблеми, автор ставить таке дослідницьке завдання: у загальних рисах виявити та охарактеризувати основні якісні та кількісні зміни, що відбувалися на зламі ХІХ і ХХ століть у процесі формуванні контингенту українського студентства Наддніпрянщини, що вплинули на його політичну активність.

Перший університет у Наддніпрянській Україні відкрився на Слобожанщині - в Харкові 1805 р. Ініціатором цієї справи був місцевий громадський діяч В. Каразін, що стало першим прецедентом громадського втручання у справи розвитку вищої школи. Дещо пізніше, 1834 р., на базі закритого Кам'янецького ліцею заснували Київський університет святого Володимира. І лише 1864 р. було прийнято рішення про відкриття в Одесі Новоросійського університету [14, с.379-381].

Крім університетів, у другій половині XIX століття - 1914 р. в Україні виникли інші спеціальні вузи - 1872 р. Ніжинський історико-філологічний князя Безбородька інститут (педагогічний), 1873 р. - Харківський ветеринарний інститут, 1885 р. - Харківський технологічний інститут, 1898 р. - Київський політехнічний інститут, 1899 р. - Катеринославське вище гірниче училище (за статусом вуз) [15, с.2], 1899 р. - Ветеринарний інститут у Катеринославі, 1903 р. - Вищі жіночі педагогічні курси, 1908 р. - Жіночий медичний інститут та Комерційний інститут у Києві, 1910 р. - Жіночий медичний інститут у Харкові та інші [16, с.448-449].

Отже, в другій половині XIX століття - 1914 р. в Наддніпрянській Україні діяла досить розгалужена система освіти. За своїм рівнем вона, звичайно, відставала від Західної Європи, але цілком відбивала рівень соціально-економічного розвитку царської Росії.

Контингент студентів наддніпрянських вищих навчальних закладів формувався, головним чином, за рахунок вихідців з українських губерній та сусідніх - Воронезької, Курської, Пензенської, Тамбовської, Бессарабської, області Війська Донського. В Одеському університеті здобували освіту багато молодих людей з Південно-Східних слов'янських країн, кавказького регіону [15, с.2].

Загальна кількість студентів наддніпрянських вузів на початку XX ст. збільшилась в середньому у 2 рази. З 1899 по 1913 рр. кількість студентів у Харківському технологічному інституті зросла з 811 до 1171 чоловіки, в Київському політехнічному інституті з 583 до 2313, у Катеринославському вищому гірничому училищі з 77 до 446 чоловік, Харківському ветеринарному інституті з 243 до 526, Київському комерційному інституті з 530 (1908 р.) до 1037 [6, с.57]. У Київському університеті святого Володимира за той же період кількість студентів збільшилась з 2606 до 4919, в Новоросійському університеті (за 1901-1914 рр.) збільшилась у 3 рази (близько 5 тис. чоловік) [17, с.438].

У першій половині XIX століття студентами стали переважно соціальна верхівка українського суспільства. Наприклад, перший набір студентів Київського університету на 92% (57 чоловік) складався із шляхтичів і лише на 8% (3 та 2 чоловіки) становили вихідці з духовенства та міщанства відповідно [17, с.256]. На рубежі ХІХ-ХХ ст. продовжився процес демократизації складу студентів. У трьох університетах України 1856-1878 рр. частка вихідців з дворянства зменшилась з 65,3 до 39,4%. На початку XX століття ця тенденція посилилась. Станом на 1 січня 1904 р. по трьох найбільших університетах маємо такі дані:

Ще цікавіше дані показники виглядають у динаміці. Так, у Новоросійському університеті протягом 1903-1916 рр. частка дітей дворян і чиновників серед студентів зменшилась з 46 до 23,1%. Водночас кількість вихідців із середніх верств міста зросла до 41,6%, а вихідців із селян з 2 до 5,5% [19, с.51,65,124]. На останній показник слід звернути особливу увагу. Селянство, як правило, заможне, почало брати активну участь у формуванні контингенту студентів. Саме вони мали можливість (і головне бажання), відправляти своїх дітей "у навчання", підтримувати їх матеріально