і в такий спосіб впливати на соціально-структурні зміни складу студентства. Для України, де селянство складало абсолютну більшість населення, це мало велике значення. Але, скажімо, на 1909 р. серед студентів- першокурсників Київського політехнічного та Комерційного інститутів переважали різночинці. У 19131914 навчальних роках із 3,8 тис. студентів було 44% із міщан та цеховиків, менше 10% дітей дворян та чиновників [19, с.9]. Цікаві тенденції щодо кількості дворян спостерігаються в університетах. Зокрема у Київському університеті був досить високий відсоток дворян, який поступався лише Петербурзькому університету. Соціальна структура студентства в інститутах була більш демократичною, ніж в університетах, де переважали дворяни за походженням. Як результат, за даними на 1 січня 1914 р. серед студентів Харківських вищих комерційних курсів було 50,4% дітей міщан, селян, козаків, Катеринославського гірничого інституту - 56,5%, Харківського технологічного інституту - 59,3% [12, с.46].
Формування суспільства за рахунок буржуазних і дрібнобуржуазних верств міста і села відбувалося особливо інтенсивно серед тих груп, які безпосередньо були пов'язані з капіталістичним розвитком суспільства. Соціальний склад студентства трьох вищих технічних закладів Наддніпрянщини на початок XX ст. змінювався таким чином: у Харківському технічному інституті кількість вихідців із дворянства зменшилася у 1894-1904 рр. з 39 до 32 %; навпаки кількість вихідців із селян збільшилась з 8 до 11%. У Київському політехнічному інституті з 1898 до 1913 рр. частка дворянських дітей зменшилася з 47,7 до 36,2%, вихідців із міщан з 34,6 до 27%, але значно збільшилась кількість селянських дітей - з 5,9 до 16,3%. У Катеринославському гірничому училищі станом на 1 січня 1904 р. 22% студентів були вихідцями із дворян, 28% із міщан, 15% із селян [6, с.48], а до 1909 р. частка дворян зменшилась до 14%, кількість міщан зросла до 33%, селян -до 18% [6, с.58-59].
У Харківському університеті в 1908 р. навчалось 4300 студентів, з них 1400 (32,6%) становили діти міщан, ремісників, селян. Показовими є дані по Харківському університету, наведені С. Сіропалко: станом на 1 січня 1913 р. із загальної кількості студентів 3002 чоловіки міщани і ремісники становили 816 чоловік (27,2%), особисті шляхтичі та урядовці - 552 (18,4%), селяни -402 (13,4%), почесні громадяни і купці - 363 (12,1%), стовбові шляхтичі - 332 (11,1%), священно-церковнослужителі - 247 (8,1%), козаки - 65 (2,2%), чужинці - 60 (2%) та інші - 165 (5,5%) [16, с.446].
Як бачимо, дворянство зберігало певні позиції в процесі формування студентства. Однак ці позиції вже не були вирішальними, до того ж студентство поповнювалось здебільшого вихідцями з декласованих груп дворянства, для яких зв'язок із своїм класом уже не мав імперативного значення. На початок XX ст., згідно з підрахунками Н. Левицької, частка середніх прошарків серед студентства університетів (представники різночинної молоді, ремісничих професій, селян) зросла до третини, а
серед вищих спеціальних навчальних закладів перевищила 50%. Тим більше, що за період навчання в студентському середовищі значною мірою розчинилися станові відмінності і вони в своїй масі отримували демократичне спрямування [13, с.11].
Слід також врахувати, що до вищих навчальних закладів вступали вихідці із середньозабезпеченого духовенства. Отримуючи мінімум знань у духовних семінаріях, семінаристи переходили в інститути, поповнюючи лави державно коштовних студентів.
За даними, складеними вже пізнішими дослідниками (метод порівняння з 1913 р.), напередодні першої світової війни соціальний склад студентства мав такий вигляд:
Як бачимо, чаша соціально-історичних терезів, яка визначала соціальне обличчя студента, з точки зору джерел його формування, остаточно схилилась в бік вихідців із недворянських верств [11, с.17]. Дана тенденція мала всеросійський характер. За період 1906-1914 рр. у вузах Російської імперії кількість студентів дворянського походження зменшилася з 48,4% до 35,9%, і навпаки збільшився відсоток студентів селянського (з 5,5 до 13,5%) та козацького (з 0,7 до 1,2%) походження.
За таких обставин серед студентів українських вузів формується нове покоління, яке зросло в умовах швидкої модернізації Росії, перетворення її в капіталістичну державу, при одночасному збереженні імперської системи влади. Остання все більше перетворювалась у гальмо суспільного розвитку, що вело до зростання революційного руху та політизації студіюючої молоді. Українофільство втратило свою національно-мобілізуючу функцію, вже в 1890-х роках воно виглядало як відвертий анахронізм, який у молоді викликав лише різку критику.
На тлі вищеокреслених фактів, з' являється нове покоління українських діячів, які називають себе «свідомими українцями». «Нові» українці - це переважно студенти, і особисті контакти між ними зав'язуються в гімназичному та університетському середовищі.
Джерела та література
Георгиевский А. Краткий исторический очерк правительственных мер и предначертаний против студенческих беспорядков. - СПб., 1890.
Мельгунов С. Из истории студенческих обществ в руських університетах. - М., 1904.
Гусятников П. Революционное студенческое движение в России. 1899-1907. - М., 1971.
Щербаков Д. Діяльність революційних соціал-демократичних організацій України по політичному вихованню пролетаріату та керівництву робітничим рухом у передреволюційний період (1895-1904). - К., 1975.
Оноприенко В., Щербань Т. Становление высшего технического образования на Украине. - К., 1990.
Степанович Е. Высшие специальные школы на Украине (конец ХІХ - начало ХХ в.). - К., 1991.
Одесский университет за 75 лет (1865-1940 гг.). - Одесса, 1940.
Історія Київського університету. - К., 1959.
Харьковский государственный университет им. А.М. Горького за 150 лет. - Х., 1955.
Дацюк Т. Учащаяся молодежь Украины и политические партии в революции