А. Є. Ігнатуша

ЧОМУ БУЛИ ЗАКРИТІ ПРОТЕСТАНТСЬКІ ЖУРНАЛИ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 1928 р.?

Питання нетривалості історії протестантської періодики в Україні доби релігійного непу ще не знаходить належного висвітлення на сторінках наукової літератури. Хоча до характеристики її ролі у духовному житті суспільства дослідники звертаються все частіше (С.І. Головащенко [1, с.275-277], А.Є. Ігнатуша [2, с.91-10; 3, с.65-72; 4, с.262-266], Р.А. Сітарчук [5, с.106-115]). Актуальність цього питання зростає. У цьому відношенні історичну свідомість спонукає сучасне релігійне відродження, складовою часткою якого є примноження прихильників протестантизму в Україні та розвиток сучасної періодики конфесій.

Наскільки залежним у 20-ті рр. ХХ ст. було припинення видань протестантських конфесій від внутрішніх - конфесійних, та зовнішніх - державно- чи соціокультурних чинників? Спробуємо відповісти на поставлене запитання у даному повідомленні. При цьому будемо спиратися на джерельну базу - протестантські журнали, які виходили 1928 р., а також дослідження з історії церкви в Україні, у яких аналізується характер державно- і суспільно-церковних зв'язків цього часу.

У 1928 р. на теренах України видавалося кілька періодичних видань протестантських конфесій, а саме - журнали «Баптист Украины» - орган Всеукраїнського союзу об'єднань християн-баптистів, «Евангелист» - орган християн євангельської віри (п'ятидесятників), «Благовестник» - орган Всеукраїнського об'єднання адвентистів сьомого дня. Ці журнали видавалися поряд із виданнями православних конфесій - «Церква й Життя» (орган Української автокефальної православної церкви) та «Український Православний Благовісник» (орган Української синодальної церкви). Отже, якщо станом на 1913 р. по всій Російській імперії діяло 8 «сектантських» видань [6, с.146], то в 1928 р. тільки у Радянській Україні три протестантські конфесії видавали свої журнали.

Видання мали відносно невеликі тиражі. Зокрема, журнал «Баптист Украины» виходив накладом у 5 тис. прим. (останні два номери 1928 р. у зв'язку із фінансовою скрутою - 3 тис. прим.). У складі Всеукраїнського союзу об'єднань християн-баптистів (ВСХБ або ВСОБ) діяла німецька секція, якій також було надано дозвіл на видання друкованої продукції. На нашу думку, свою роль в отриманні цього дозволу відіграла державна політика коренізації - бо всі видання німецької секції велися рідною мовою. Це давало владі змогу вважати такий стан речей проявом державної політики розвитку та задоволення культурних потреб національних меншин. Видання секцією релігійних календарів, збірок проповідей і пісень, а також власної газети «Der Familienfreund» («Дер Фамілієнфрейнд») суттєво укріплювало баптистський німецькомовний осередок ВСХБ. Газета мала дуже великий, з огляду на мовну обмеженість своєї аудиторії, наклад - 4 тис. прим. Таким чином, ВСХБ була за кількістю друкованої продукції абсолютним лідером українських протестантських церков.

Журнал «Благовестник» мав наклад 3 тис. прим. (з середини 1928 р., за жорстких економічних умов, наклад зменшився до 2 тис. прим.). Орган п'ятидесятників «Евангелист» - 3 тис. прим.

Наклад протестантських журналів перевищував наклади періодики православних конфесій, які на порядок були більшими від протестантів за числом громад та чисельністю своїх членів. Відомо, що автокефалістський журнал «Церква й Життя» видавався меншими тиражами. У 1927 р. він мав 1200 прим. У 1928 р. останній № 7 вийшов удвічі більшим - накладом 2500 прим. [7, с.464; 8, с.148]. Орган Української синодальної церкви «Український Православний Благовісник» у 1928 р. також виходив накладом 2,5 тис. прим. [9, с.15].

Протестантські журнали друкували у державних друкарнях. Своєї поліграфічної бази релігійні організації не мали. Для адвентистського журналу «Благовестник» зазвичай це був Державний трест «Київ-друк», київські 8-ма друкарня та книгодрукарня по вул. Толстого, 5. Редколегія робила спроби розпочати видання щомісячника замість щоквартальника. Про це говорить вихід № 3 за 1927 р. у квітні місяці, але потужностей не вистачило.

Крім періодичної преси, усі згадані протестантські конфесії мали можливість додаткового друку. Наприклад, журнал «Баптист Украины» накреслював серйозні перспективи видавничої діяльності: видати Біблію малого формату, Новий Завіт, біблійний словник. Ці плани здавалися реальними. Вже у першому за 1928 р. номері журналу редакція повідомила про вихід з друку настільного календаря на 1928 р. під назвою «Спутник христианина», а також перекладеного з англійської та французької «Біблійного богословського словника» [10, с. 57-58] на 420 сторінок. У травні 1928 р. "Баптист Украины" надав розгорнуту характеристику видавничого доробку союзу, повідомляючи про видання інших книг та брошур різного змісту: "Перлини характеру проповідника", "Гармонія євангельських фактів", "Закон та субота і адвентисти сьомого дня", "Рідні мелодії" ("Родные напевы"). Одразу ж повідомляли про вартість літератури. Наприклад, за збірку «Рідні мелодії» потрібно було заплатити 1 крб. 50 коп., «Арфа» спочатку коштувала 80 коп. [10], а з листопада 1928 р. оголошена ціна впала до 65 коп., брошура «Гармонія євангельських фактів» коштувала 15 коп. тощо. Зі сторінок "Баптиста Украины" віруючі дізнались про першу в Радянській Україні публікацію "Нового Завіту з Псалтирем" українською мовою, кишенькового формату. Знову було проанонсовано збірку духовних пісень "Арфа".

Крім видань суто українських, в Україні поширювались також періодичні видання загальносоюзного характеру - журнал Всесоюзного союзу баптистів журнал «Баптист», Всесоюзного союзу євангельських християн журнал «Христианин».

Таким чином, періодика протестантських конфесій посідала поважне місце серед видавничої продукції релігійних організацій. Її ряд був ширшим у порівнянні з православними конфесіями, а видавничі наклади більш потужними.

Порівняння тиражів періодичних видань протестантів України за окремими місяцями 1928