р. дає картину відносно стабільного стану релігійних організацій і самих цих видань. Наклади згаданих видань були майже незмінними. Хоча саме з середини 1928 р. редколегії баптистського та адвентистського журналів, аргументуючи рішення погіршенням фінансового стану, зменшують наклад. Це спостереження приводить нас до висновку про малу вірогідність раптового припинення видань внаслідок посилення кризових тенденцій всередині конфесій. Переконливим аргументом є те, що стабільними були тиражі не одного, а всіх видань, видань різних конфесій.
Якщо проаналізувати структуру і зміст протестантських видань протягом 1928 р., переконаємось, що тематика основних рубрик порівняно з попередніми роками залишалася майже незмінною. Редакції мали розгорнуті програми діяльності. Зокрема, редколегія «Баптиста Украины» знайомила своїх читачів з планами розширення роботи на майбутнє. Звертаючись до них, вона прохала керуватися наступною програмою при підготовці матеріалів: вивчення Писання, екзегетичні нариси, гомілетика, проповіді, поради проповідникам, історичні розвідки про апостольську церкву, "відхилення" католицтва й православ'я, історія протестантської боротьби та мучеників інквізиції, історія баптизму, з'ясування "безгрунтовності" адвентистів, п'ятидесятників та ін., біографії відомих проповідників, повідомлення з життя громад [11, с.54]. На підставі аналізу матеріалів за цей рік вважаємо, була ідея виокремити додаткові рубрику з вивчення Біблії, окрім наявних «Українського слова» та «На ниві Божій». Останній, 12-й, номер журналу був підписаний до друку і фактично виконаний вже 25 жовтня 1928 р. Редакція повідомляла про завершення видавницького 1928 р., висловлювала щиру вдячність співробітникам і друзям «Баптиста Украины» та прохала у майбутньому так само допомагати журналу: «Баптист Украины» цього дуже потребує» [12, с.3].
В 1926-1928 рр. адвентисти сьомого дня в Україні видавали російськомовний журнал "Благовестник". Були новини й у редакційній діяльності адвентистів. Якщо у попередні роки художнє оздоблення обкладинки журналу кожного номеру змінювалося, то з середини 1928 р. варіант оформлення обкладинки «Благовестника» затвердився: над дахами міста у променях сонця летить янгол, в лівій руці якого Євангеліє, а правою він вказує вгору. Відтепер журнал мав власне знане обличчя.
Всі три конфесії надавали виключної уваги складу редакцій своїх друкованих органів. Склад редакційної колегії журналу «Евангелист», обраної правлінням п'ятидесятників, додатково підкреслював важливу роль, що відводилась проводом ХЄВ журналу як провіднику ідеології. Головним редактором став І.Ю. Воронаєв, членами - М.А. Гальчук та І.Н. Підлісний. Починаючи з № 6-7 замість М.А. Гальчука членом редколегії почав працювати В.Р. Колтович. Серед авторів підписаних матеріалів також переважають ідеологи - І.Ю. Воронаєв, М.А. Гальчук, В.Р. Колтович.
Керівником проекту видання журналу «Благовестник» був відомий в адвентистських колах проповідник і незмінний багаторічно редактор І.А. Львов. «Благовестник» 1926-1928 рр. мав постійних авторів - це, зокрема, А. Дудко (писав вірші і статті), Є. Шарипанова (вірші), Л.Р. Конраді, В. Теппоне (статті).
До складу редакційної колегії журналу «Баптист Украины» увійшли П.Я.Дацко, П.Г.Алешко, І.А.Кмета-Єфимович (А.Г.Альохін і П.Я.Дацко були членами правління ВСОБ, П.Г.Алешко - секретарем ВСОБ). А.Г. Альохін був редактором перших двох номерів журналу. З № 3 його замінив на цій посаді П.Я. Дацко, а А.Г. Альохін залишився у складі колегії. Через рік, у квітні, з № 4 за 1927 р., відповідальним редактором призначили І.А. Кмету-Єфимовича (до складу редколегії на той час входили ще два чоловіки: А.Г. Альохін та П.Г. Алешко). Але незабаром П.Г. Алешко пішов з посади, і редколегія майже рік (до № 7 за 1928 р.) працювала у складі двох чоловік: І.А. Кмети-Єфимовича та А.Г. Альохіна. Питання їхньої перевантаженості неодноразово ставилося на засіданнях правління, та лише у липні 1928 р. до них приєднався Є. А. Мазін. На початку 1928 р. редакція переїхала на нову адресу.
Протягом 1928 р тональність і спрямованість публікацій усіх протестантських журналів майже не змінилися, так саме як не зазнали суттєвих змін структура, склад редколегій, коло авторів і кореспондентів. Разом із тим можна стверджувати про виразні тенденції усталення проблематики обговорення питань на сторінках журналів, збагачення редакцій досвідом своєї роботи, розширення числа кореспонденції з регіонів на адресу редакцій і зміцнення не тільки інформативного зв'язку між громадами певної конфесії, а й організаційного зв' язку в межах окремих християнських спільнот, апробації нових форм подачі матеріалу усіма протестантськими виданнями.
Всі ці узагальнення, на нашу думку, є переконливим доказом на підтвердження сформульованого вище положення про те, що причини припинення існування протестантських журналів, яке сталося вже з січня 1929 р., лежали поза площиною внутрішньоконфесійних проблем. Жодне із видань не свідчило про системні кризові явища всередині своєї конфесії, як і не свідчило про «кризу жанру» протестантської журналістики. Аналіз видань, дає підстави стверджувати, що таких криз не було.
Розглянемо відношення до протестантської преси і до протестантів з боку суспільства, держави та керівної комуністичної партії під кутом провідних тенденцій соціальних політичних трансформацій зазначеної доби.
Релігійне суспільство. Антагонізму на ґрунті і у сфері поширення преси між різними конфесіями і, зокрема, між протестантськими і православними, не було. Свідченням цього були передруки протестантськими журналами окремих інформацій, які подавав «Український Православний Благовісник» (Українська синодальна церква). На сторінках журналу адвентистів «Благовестник» публікували, хоча й нерегулярно (в №№ 3, 4 за 1926 р., № 3 за 1927 р., № 1 за 1928 р.), матеріали «Чи правда, що Христа не було?» з цього православного обновленського журналу, написані у формі