Держава. Держава була чи не єдиною силою, яка в усі часи виразно відігравала конструктивну або деструктивну роль у церковному будівництві.

Починався рік "великого перелому", рік прискореної індустріалізації та примусового кооперування села, рік згортання політики українізації, рік масованого наступу на релігію. Нові пріоритети державної політики надзвичайно швидко і категорично змінили долю багатьох конфесій, примусивши їх загальмувати, а то й взагалі припинити свою діяльність.

Юридичними підставами наступу на видавничу діяльність релігійних організацій слугували статті Кримінального кодексу УСРР, який у новій редакції набув чинності з 1 липня 1927 р. постановою ВУЦВК [16, арт.131.]. У сфері стосунків релігійних товариств та окремих віруючих з державою передбачався ряд більш жорстких покарань порівняно з попередніми нормативними актами. Зокрема, арт. 5621 кодексу передбачав, що "за пропаганду або агітацію, скеровані на підбурювання національної або релігійної ворожнечі чи розбрату, а також за розповсюдження або виготовлення і схов літератури того самого характеру застосовувалося позбавлення волі на речник до двох років", арт. 67 - "за всілякі агітацію і пропаганду закликом до заподіяння злочинів, передбачених в арт. 5616, 5620, 57-59, 61-66 (відмови від виконання повинностей, насамперед, військової - А.І.) Кримінального Кодексу, а також виготовлення, схов та розповсюдження літературних творів для такої агітації і пропаганди - позбавлення волі на речник не менш як 6 міс. За ті самі дії, якщо їх поєднано було з використанням релігійних забобонів мас або якщо вони сталися під час війни і їх скеровували на те, щоб громадяни не виконували покладені на них військової або поєднані з військовими діями обов'язки і повинності - позбавлення волі на речник не менш як 1 рік, а за обтяжуючих обставин - підвищення аж до розстрілу"; арт. 110 - "за заподіяння облудних чинностей з метою викликати суєвірство в масах людності, щоб добути в цей спосіб будь-яку користь, застосовується примусова праця на речник до 1 р. з конфіскацією майна або штраф до 500 крб"; арт. 111 - "за викладення малоліткам і недоліткам... релігійних віронавчань... - примусова праця на речник до 1 року"; арт. 113 - "за те, що релігійні або церковні організації привласнять адміністративні, судові чи інші публічно-правні функції і права юридичних осіб, застосовно до осіб, що заподіяли або допустили зазначене зламання - примусова праця на речник до 6 місяців, або штраф до 300 крб." [17, арт.132].

З наступного 1928 р. вводився у дію Адміністративний кодекс, одним з розділів якого були "Правила про культи" [18, арт.239-240]. Відповідно до вміщених у ньому статей поняття свободи совісті підмінялося поняттям "вільного виконання релігійних обрядів" (ст. 352). Акумулюючи попередній досвід боротьби з релігією, до кодексу були внесені статті, які забороняли церковним організаціям без дозволу влади проводити зібрання віруючих (ст. 361), користуватися приміщеннями державних і громадських установ (ст. 355), проводити поза громадами збір коштів на утримання молитовних будівників та культове майно (ст. 364). З прийняттям цього документу декрет 1919 р. "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" втрачав силу [19, арт.239]. Зазначимо, що роком пізніше подібний закон набув чинності і у Російській федерації [20, с.42-44].

Таким чином, УСРР першою з радянських республік розпочала шлях у бік репресивного утиску віруючих і, зокрема, на свободу слова, совісті, преси.

Комуністична партія. Документи вищих органів КП(б)У з а 1928 р. дозволяють розглянути вплив ЦК і його структур - Секретаріату та Політбюро - у справі державної лінії згортання релігійної преси в Україні та прямого адміністративного регулювання цього процесу. Цей процес мав економічні та політичні аспекти.

Зокрема, протокол засідання Політбюро ЦК КП(б)У від 1 червня 1928 р. повідомляє про гостру проблему з газетним і друкарським папером в УСРР, яка виникла внаслідок обмеження лімітів, визначених у Москві. Гостроту паперової кризи передають рядки одного із пунктів постанови засідання: «Визнати, що кількість паперу, що призначений для УСРР, зовсім недостатня і не забезпечує можливостей видання для шкіл необхідної кількості підручників». Тож обсяги паперу, який влада вважала за можливе спрямувати для інших потреб, мали бути переглянуті. Подібний перегляд вже раніше робився, що додатково свідчить про системну економічну ваду планової та ідеологізованої більшовицької економіки. Мали бути переглянуті й майбутні цільові напрямки споживання паперу. У постанові згаданого засідання визначили: «В додаток до переведеного Секретаріатом ЦК скорочення кількості журналів, доручити Секретаріату додатково переглянути мережу журналів з метою дальшого їх скорочення» [21, арк.3]. І хоча на цьому засіданні про релігійну пресу зовсім не йшлося, цитована ухвала стала однією з ключових, що запалювала червоне світло перед протестантською періодикою.

У подальшому влада посилила «селекцію» преси, даючи дозвіл на друк потрібних їй видань, економічно підтримувала ті з них, які були їй політично вигідними. До цього переліку не завжди потрапляли навіть партійні видання, не кажучи вже про опозиційні за ідеологією. Так, наприклад, у відповідь на клопотання Сталінського окружкому КП(б)У «про видачу дотації для журналу «Масовик», Секретаріат ЦК КП(б)У 8 травня 1928 р. відповів відмовою «з огляду