А.Є. Ігнатуша

ДОЛЯ АДВЕНТИСТСЬКОГО ЖУРНАЛУ "БЛАГОВЕСТНИК" ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СУСПІЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 20-Х РОКІВ ХХ СТ.

Українська протестантська преса 20-х років сьогодні лишається маловивченою сферою релігійного життя бурхливої і суперечливої доби становлення більшовицької системи державно-церковних взаємин. Три протестантські конфесії - баптисти, п'ятидесятники та адвентисти - намагалися тоді реалізувати декларовані владою принципи свободи совісті, друку, як складову частку загальнодемократичних свобод, проголошених радянськими декретами. У спадок сучасним дослідникам залишилися їх періодичні видання, які були офіційними органами відповідних церков, відображали офіційну думку, панівні погляди їх керівництва на різні сторони релігійного та загальносуспільного життя, свідчили про специфіку розвитку і світоглядні орієнтири конфесій.

Аналіз змісту діяльності цих друкованих органів по-справжньому ще не проведений. Між тим, такий аналіз, на нашу думку, сприяв би кращому усвідомленню характеру і тенденцій розвитку релігійних інституцій, розумінню оцінок навколишньої дійсності їх прихильниками, взаємин з правлячими колами, ставлення до вірних, інаковіруючих та суспільства взагалі. Вивчення першоджерел, зокрема, періодичних видань завжди дозволяє краще зрозуміти як світоглядні позиції конфесії, так і положення її в даному суспільстві. Для такого аналізу достатньо багато матеріалу надає журнал українських адвентистів сьомого дня (АСД) "Благовестник", який видавався в 1926-1928

рр.

Адвентисти сьомого дня (АСД, у літературі 20-30 років інколи - "суботники") завжди приділяли друкованому слову підвищену увагу. Перший російськомовний журнал для адвентистів Росії почав видаватися у Швейцарії ще після 1883 р. І з того часу видавнича періодична діяльність переривалась лише на шістдесят років радянської влади, з 1928 до кінця 80-х років, через спрямованість державної політики. Видавництво літератури кустарним способом ("самвидавом") продовжувалось в Україні аж до прийняття Закону про видавничу діяльність, коли без усякої цензури стало можливим видавати будь-яку літературу. Крім того, оскільки на території СРСР мовою міжетнічного спілкування була російська, постачання необхідної літератури велося централізовано через Москву.

У тому, що керівництво АСД тоді, як і сьогодні, усвідомлювало непересічне значення видавничої діяльності, переконують рядки із звітної доповіді Президента Української уніонної Конференції Церкви АСД М.А. Жукалюка на V Всеукраїнському з'їзді (9.05.1993 р.): "Куди не можна піти з проповіддю, туди повинно надходити друковане слово. Для здійснення цієї мети необхідно: регулярно отримувати книги... і планомірно розповсюджувати їх; організувати при уніоні мале видавництво з метою випуску невеличких книжок і брошур українською мовою..." [1.-С.240].

Не була винятком у ставленні до цього питання і позиція керівництва адвентистів у 20-і роки ХХ ст. Роль друкованого проповідника в місійній роботі розглядалась у ході V Всесоюзного з'їзду АСД (16-23. 08. 1924 р., м. Москва), який доручив Всесоюзній раді АСД подбати про видання журналів і періодичної літератури мовами народів СРСР, а Біблії та пісенники замовити за кордоном. Щодо останнього, то в СРСР адвентистами жодного разу не видавалася нотна збірка для спільних співів українською мовою. Не виконаним виявилось з часом і рішення про видання журналу українською мовою.

У 1926-1928 рр. АСД в Україні видавався лише російськомовний журнал "Благовестник". Керівником даного проекту був відомий в адвентистських колах проповідник і редактор І. А. Львов, який прийняв хрещення в 1905 р. і отримав освіту в семінарії в Фріденсрау (Німеччина). З 1 серпня 1913 р. він розпочав у Петербурзі видання журналу "Благая весть", перейменувавши доручений йому для видавництва журнал "Маслина" (видавався з 1907 р. Гамбурзьким адвентистським видавництвом російською мовою). Одночасно І.А. Львов керував Петербурзькою приватною адвентистською друкарнею "Єфімов і Ко", що видавала літературу російською мовою. Рішенням V Всесоюзного з'їзду АСД був затверджений членом Всесоюзної ради АСД (обраної у кількості 11 чол.).

У 1926 р. І.А. Львов продовжив видання "Благой вести" в Києві під назвою "Благовестник". Редакція розміщувалась по вул. Раковського (колишня Б. Підвальна, а з середини 1928 р. перейменована на вул. Ворошилова), у будинку №10.

Журнал мав невеликий обсяг - до півтора друкованого аркуша, виходив стабільним накладом 3000 прим., і лише з середини 1928 р. наклад зменшився до 2000. Враховуючи, що в 1928 р. налічувалось, за різними джерелами, від 4500 до 5073 членів АСД [2.-С.7; 3.-С.3], наклад був більш ніж достатнім. Виходячи з того, що наклади п'ятидесятницького журналу "Евангелист" та органу баптистів "Баптист Украины" також знаходились на цьому показнику (перший за весь час існування мав 3000 примірників, останній - наприкінці 1928 р.), незважаючи на розбіжності у кількісному складі віруючих, ареалах розповсюдження, можна припуститися думки про визначену владою лімітованість для подібних видань.

Журнал був однобарвним, хоча робились обкладинки з кольорового (синього, блідо-жовтого, рожевого, блідо-фіолетового) паперу. Протягом двох з половиною років передня обкладинка оформлювалась майже однаково - зверху малювались скрижалі з римськими цифрами від І до Х як символами 10 заповідей, решту місця займало дерево - символ міцної квітучої віри в оточенні сестер-прочанок. Коренями дерева слугував зроблений білою в'яззю на чорному тлі напис "Издательство Всеукраинского Объединения Адвентистов Седьмого Дня". Малюнок крони кожного номера змінювався: янгол, що несе одкровення, римський воїн як глашатай Слова Божого, вибиття напису на скрижалях тощо. З середини 1928 р. оформлення змінюється: над дахами міста у променях летить янгол, у лівій руці якого Євангеліє, а правою він вказує вгору. Задня обкладинка весь час прикрашалася однаковим рослинним орнаментом,