На шпальтах "Благовестника" лідери АСД прямим текстом ставили в обов'язок своїм місіонерам та керівникам громад "молитися за існуючу владу в країні, місті або місці проживання і виховувати у цьому дусі ввірену йому громаду".

З толерантністю протестантської періодики різко контрастувала войовничість атеїстичних виступів та публікацій. Власне, вся термінологія політики влади щодо релігійних проявів чим далі, тим більше нагадувала бойові оперативні зведення: "фронт", "наступ", "оточення", "підривна діяльність" тощо.

Агітатори-антирелігійники закликали вести рішучу викривальну політику по відношенню до керівників сектантських організацій, "дискредитуючи на конкретних фактах їх реакційну роботу в масах".

Ідеологів державного режиму непокоїли активність та успіхи релігійної видавничої діяльності: "На Україні виходить 11 релігійних журналів. Щомісяця тираж цих видань сягає 38 500... У цих виданнях релігійники встигли розвинути величезну апологетичну роботу, давши своїм читачам матеріал з усіх без винятку вузлових питань нашої теперішньої боротьби з релігією за останнім словом попівської техніки перекручення науки (з критикою історичного матеріалізму, з жонглюванням творами Леніновими,

Марксовими й ін., використовуючи всі хиби й недоліки нашої антирелігійної літератури)" [3.-С.3].

Але на заперечення цього констатуємо, що, зокрема, "Благовестник" жодного разу не звертався до партійних чи філософських радянських першоджерел ані згадуванням, ані критикою, що йшло б всупереч позиції толерантності до влади. Незважаючи на свої заяви про визнання радянської влади як законної, адвентистам не вдалося уникнути критики від неї. Здебільшого агітатори-антирелігійники вдавалися до в'їдливого, але не аргументованого розвінчування світоглядних позицій АСД: "Особливо вміють фарбуватися в радянський колір адвентисти сьомого дня. Крім суботи, ніяких релігійних свят не визнають, навіть Різдва Христового. Свята християнських церков, заявляють адвентисти, мають під собою поганську підкладку. Прямо-таки за Ярославським. Весь клопіт цієї секти... спрямований на те, щоб не допустити на їхню арену нетрудового елементу. Щоб найбільш повно завершити фарбування в захисний колір, адвентисти всіляко виражають свої симпатії ідеї соціалізму і життя на началах усуспільнення виробництва... Але, звичайно, під цією зовнішньою радянською фарбою... та ж спекуляція на неосвіченості, ті ж шарлатанські, хоча й більш витончені прийоми" [5.- С.36-37]. Фактично єдиною аргументацією проти моральних чеснот АСД була теза про "замазування класової боротьби".

Пріоритетним напрямком у функціонуванні масових періодичних органів, якими були протестантські журнали 20-х років, було ведення місіонерської роботи, допомога в її організації на місцях, методичне забезпечення та поради. Серйозне значення надав цій площині діяльності і натхненник "Благовестника" І.А. Львов. Хоча слід відзначити, що обсяг публікацій саме цього ракурсу, порівняно з "Баптистом Украины" та "Евангелистом" (друкованими органами українських баптистів та п'ятидесятників), був суттєво меншим.

Більше того, "Благовестник" не виокремлював такого напрямку діяльності, як робота з неофітами, на відміну від редакційних колегій вищевказаних протестантських журналів. Не виділялись у його друкованій благовісницькій роботі й інші категорії читачів, скажімо, за віковою ознакою чи статтю. Хоча деякі матеріали і містили звернення до молоді, але це носило, передусім, епізодичний характер, а не системну роботу.

Використовуючи можливість журналу сягнути, переходячи з рук в руки, найвіддаленіших, глухих куточків країни, ідеологи АСД ще й ще оприлюднювали на його сторінках мету діяльності організації: "Як послідовники Христа, ми не наслідуємо світ у гонитві за модою, світськими розвагами... Наша мета сповіщати нинішньому поколінню і усьому світові вічне Євангеліє". Автори закликали не тільки увірувати самому та жити за заповідями, а й розповсюджувати своє бачення спасіння, переконувати у ньому інших людей. Підтверджуючи це, часто-густо наприкінці статей розміщувались афоризми. В №1 за 1928 р. редакція наводила, зокрема, такий: "Хто хоче оцінити Слово Боже, той повинен випробувати його в житті".

Значення благовісництва в розвитку адвентистського руху середини 20-х років ємно характеризує фраза журналу "В нинішній час жодна галузь християнської справи так не потребує робітників, як справа проповідування Євангелія". У статтях наводилися біографії видатних проповідників та приклади з життя, підкреслювалась спадкоємність покликання, а отже, роль християнської родини у вихованні присвяти себе проповідництву.

Журнал ознайомлював свою аудиторію з успіхами місіонерської справи всього Європейського дивізіону. Авторові допису - Л.Р. Конраді - це було відомо з перших рук. Доля цієї людини була пов'язана з Україною: в 1886 р. він став першим закордонним (зі Швейцарії) адвентистським проповідником, що приїхав на Україну. У 1910 р. Конраді став головою Європейського дивізіону Генеральної конференції АСД. На сторінках журналу він коротко розповів про працю 187 місіонерів в Африці, Латинській Америці, Японії, Середній Азії, Закавказзі та на Далекому Сході. Згадав і про свій внесок до справи: "З метою викликати на своїй батьківщині співчуття до цієї великої місіонерської справи, зробив за допомогою світлових картин ряд доповідей про свої переживання на Далекому Сході". Конраді закликав читачів "Благовестника" активізуватися в допомозі місіонерству, визначаючи, що місія потребує не тільки грошей, але часто - життя і здоров'я місіонерів. Дана допомога, до якої закликав ідеолог, мала надаватися віруючими понад обов'язкової сплати десятини на користь своєї церкви. До речі, обов'язок адвентистської десятини часто ставив у глухий кут місцевих партійних та радянських керівників. Оскільки за соціальним складом серед АСД було