Основна ідея благовісництва, з точки зору редакції журналу, полягала в тому, що благовісник мав своєю особою, повсякденним життям бути прикладом для оточення. Його обов'язком було несення миру не лише в душу людини, а й у сім'ю, суспільство. Як акцентували лідери АСД, велику роль, мав навіть вираз обличчя людини. Вважалося, що проповідникам не можна бути похмурими та сумними. Визначалось, що завданням благовісника є прагнення робити життя більш радісним, вказуючи шлях до спасіння і вічного життя. Тому вираз його обличчя мав нести відбиток ясного та повного світу, а слова - бути простими і зрозумілими для людей. Помилкою називали автори статей вишукані промови, які не лишали відлуння в душі слухача.

Враховуючи багаті церковними розколами реалії конфесійного розвитку, зі сторінок журналу лунав заклик до благовісників - не зашкоджувати чварами найголовнішій справі: "У спілкуванні один з одним вони запрошуються проявляти приклади єдності, що конче необхідно для успіху у справі євангельської місії".

Всі протестантські журнали 20-х років були одностайними у розумінні і підкресленні тягот обов'язків, що припадали на долю проповідників Євангелія в усі часи, і тому невтомно підбадьорювали своїх благовісників визнанням значущості їхньої діяльності та нагадуванням, що сумлінне служіння буде обов'язково зарахованим для особистого спасіння.

Благовісницькі зусилля, до яких був причетним безпосередньо і журнал, приносили свої плоди - за статистикою, кількість адвентистів у СРСР збільшувалась. У 1924 р. - 11 500, 1925 р. - 12 282, 1928 - 13 404 чол. [11.-С.264]. Соціальна база АСД лишалася тією ж. Місіонерська робота у пролетарському середовищі успіху майже не мала.

Ідеологи українських адвентистів часто друкували спадщину - бесіди та настанови ідейної керівниці АСД О. Вайт (наприклад, "Відповідальність батьків", "Господні наміри з нами"; статті, зашифровані криптонімами Е.Г.В. - "Протистаньте спокусі", "Ще раз про ввічливість та люб'язність"). Журнал був задекларований як релігійно-моральний, тому, зрозуміло, майже дві третини обсягу публікацій було присвячено саме моралістичним порадам, повчанням. Це були побудовані у ключі конфіденційності та довірливості бесіди про важкість боротьби віруючого зі спокусами та вадами світу, з порадами, де знайти рятівну силу. Давалися рекомендації щодо виховання впевненого характеру, усталеності переконань та послідовності дій. Друкувались перекладні белетристичні оповідання з продовженнями з номера в номер та психологічні етюди. Деякі статті спонукали методами свого викладення до відповідної поведінки, наприклад, "Нова заповідь", що, пояснюючи істину "Бог є любов", закликала до самопожертви, прощення, любові до ворогів.

В одному з матеріалів розписувалась конкретна програма діяльності для молоді. Що саме очікувалось від молодих? Їм радили відвідувати хворих та тих, хто в небезпеці, з намаганнями допомогти знайти віру та істину, розповідати про милосердя Спасителя. Радили загартовувати свій характер, приборкувати імпульсивні реакції, виховувати в собі потребу щоденної позитивної діяльності та вміння відчувати моральне задоволення від неї: "Не ганяйтеся за великими починаннями, але робіть ту справу, яка біля вас, хоча б найнезначнішу. Хто вірний у малому, той вірний і в великому". Тексти щедро приправлялися біблійними прикладами.

Виключного значення ідеологи АСД надавали сім'ї, називаючи її кращим місцем для підготовки проповідників. Описувався, наприклад, уклад родинного життя віруючих сімей Шотландії, яка славилась своїми твердими протестантськими переконаннями. Зверталися і безпосередньо до батьків, спонукаючи їх до належного виховання нащадків. "Благовестник" переповідав біблійну історію взаємин між чоловіком і жінкою, тлумачилось ставлення Бога та пророків до шлюбу, підводилось резюме: "Шлюб... є найкращою школою, в якій навчаються і вправляються в християнських чеснотах, насамперед, в самовідданій любові".

Зі сторінок видання прочан застерігали від легковажності і похибок - не можна заспокоювати власне сумління, що гріхи заростуть травою та час загоїть рани, що нібито "всі так роблять" і все буде добре - ні, заперечували адепти віри, "одного разу прийде година, коли все таємне стане явним, коли все немилосердно розкриється! Ця година називається годиною суду" [10.-1928.-№4.-С.23].

Вчили, що не можна огульно засуджувати іншу людину, звертаючись прикладом до оцінки діянь біблійного фарисея, яким він був самовпевненим та пихатим, то "чи не являє цей фарисей нас самих? Часто для нас "я" стоїть всередині всієї нашої діяльності". То схаменіться своєчасно, упокоріть свою гординю, будьте терпимими та співчутливими до інших - навіювали такі публікації.

Редакція практикувала друкування моральних сентенцій у вигляді афоризмів (без посилання на авторів) внизу листів, на яких закінчувались статті. Природно, що, дочитавши статтю, людина звертала увагу і на вислови, як логічний підсумок викладеного.

І.А. Львов, як редактор, намагався допомогти віруючим у з' ясуванні свого місця в світобудові, тому було достатньо публікацій світоглядного характеру ("Звідки життя", "Місце людини у Всесвіті", "Чи створив добрий Бог злий світ" тощо). Більш того, протягом всього часу існування видання публікувався, хоча й нерегулярно, передрук (з обновленського журналу "Український православний благовісник") матеріалу "Чи правда, що Христа не було?", написаного у формі діалогу віруючого з невіруючим.

Як у періодиці решти конфесій, в "Благовестнике" переважне місце займала площина основ віровчення. Весь час цитувалася Біблія, підбиралися повідомлення, які мали довести правдивість Святого Писання, та твори, що пояснювали вибрані місця із нього. До таких матеріалів відноситься, зокрема, стаття