А. Є. Ігнатуша

УЧАСТЬ ЖІНОК В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОТЕСТАНТСЬКОМУ РУСІ 20-х рр. ХХ ст. ЗА МАТЕРІАЛАМИ УКРАЇНСЬКИХ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ЖУРНАЛІВ

Жінки все активніше проявляють себе у суспільному житті в якості депутатів парламенту, політичних та громадських діячів. Суспільна активність жіноцтва все частіше потрапляє у центр уваги соціологів, політологів, істориків. Показником актуальності такої проблематики стало проведення у вересні 2004 р. у Львові І Міжнародної конференції «Український жіночий рух на зламі тисячоліть (ХІХ-ХХ ст.)».

Серед порушених наукових тем до сьогодні ще не набуло належного висвітлення питання щодо творчої участі жінок у релігійному житті. Воно має багато важливих аспектів: роль жінок в історії окремих конфесій, ставлення влади і суспільства до релігійної жінки, особливості жіночої релігійної психології в історичному висвітленні тощо. Однією з площин історичного розгляду є участь жінок у діяльності протестантських конфесій України 20-х рр. ХХ ст.

Спробуємо розглянути це питання крізь призму публікацій протестантських журналів трьох конфесій, які в жорстких умовах адміністративного тиску влади скористалися дозволом уряду мати повністю аполітичні засоби інформації та спромоглися протягом 1926-1928 рр. (п'ятидесятники - протягом лише 1928 р.) видавати власні друковані органи. Це були організації баптистів, християн євангельської віри (п'ятидесятників), адвентистів.

Хронологічні рамки нашого огляду логічно обмежуються вказаними роками - роками видання журналів. Предметом аналізу виступає зміст журналів «Баптист Украины» [1], «Евангелист» [2], «Благовестник» [3]. Зазначений масив джерел поки що лишається поза увагою дослідників. Лише кількома рядками позначені протестантські часописи цього періоду в курсі лекцій В. І. Любащенко [4, с. 249-250, 264-265, 269, 271, 277]. Скупі відомості про друковані органи баптистів та п'ятидесятників 20-х рр. ХХ ст. подані у відомих узагальнюючих працях та збірниках [5; 6; 7]. Стислу характеристику видавничої діяльності протестантів подано у колективній праці Ю. Решетнікова, С. Саннікова [8], кількома рядками згадуються ці видання у інших працях протестантських істориків [9; 10].

Між тим, аналіз друкованих органів конфесій, зокрема у контексті історії жіночого релігійного руху, є важливим напрямком розширення джерельної бази досліджень та способом актуалізації проблеми.

Комуністична пропаганда з 20-х років ХХ ст. звинувачувала протестантів у нехтуванні суспільними інтересами та потребами жінок. Першоосновою цього нехтування вона проголошувала біблійні істини і побіжно критикувала духовні видання. Так, у пропагандистській брошурі Н. Дайрі зазначалося: «один з керівників баптистської спілки Гуляєв писав у журналі "Баптист"»: «Красота й гідність жінки не в її рівноправності з чоловіком, але в покорі і свідомості того, що її взято з чоловіка» [11, с. 19-20]. Витягнуті з контексту, часто-густо купійовані та перекручені цитати мали дискредитувати протестантизм у жіночих очах, сформувати спрощений погляд на сферу жіночих уподобань, зацікавлень, особливостей.

Але частина радянської партійно-державної еліти більш тонко розуміла проблему. Один з керівників державної культурно-виховної роботи Н. К. Крупська визнавала, що психологія жінки більш емоційна, породжує певне почуття самотності, «створює потребу в релігії, вірі у Бога, ... і цю потребу частіше задовольняли, приєднуючись до протестантських церков» [12, с. 38-39, 55]. Вона ж констатувала, що старе офіційне православ'я «дуже скомпрометувало себе прислужництвом старій дореволюційній владі, проте сектантство захоплює часто доволі широкі верстви» [12, с. 65]. Отже, визнавалося, що саме жінки найчастіше обирали для задоволення своїх духовних потреб протестантські організації. Це спростовувало агітаційні звинувачення протестантів у «домострої», бо навряд чи жінки обирали б церкви, які ображали їх сутність, гідність. 20-ті рр. ХХ ст. стали часом стрімкого поширення протестантизму, і це доводить, що їх віровчення мало привабливі риси і ніяк не викликало реакцію відторгнення.

Вже пізніше, у 1930 р., на П Всесоюзному з'їзді Спілки войовничих безвірників визнали реалії - посилення впливу «сектантів» на робітниць, а особливо - на селянок. Протестантів звинуватили у намаганні використати жінок для боротьби проти соціалістичного будівництва. З'їзд поставив завдання «посилити масову антирелігійну роботу серед трудящих жінок» [13, с. 7].

Зазначимо, що таку задачу спілка ставила перед собою вже три роки поспіль, з 1927 р. Її голова Д. Ігнатюк наголошував, що основна вимога безвірницької організаційної та агітаційної роботи - «найбільше й найкраще обслуговувати жінку» [14, с. 7]. Але очевидно, що реальних зрушень в означеному напрямі не відбувалося.

Отже, проблема «перетягування» жінок з релігійних організацій до активного світського життя була вочевидь актуальною у 20-ті рр. ХХ ст. Значна частина жінок знаходила задоволення своїх духовних, соціально-психологічних потреб у релігійних, зокрема протестантських, громадах.

За статистикою, більшість членів протестантських громад станом на середину 20-х рр. становили жінки з віруючих родин або одинокі літні жінки, вдови. Наприклад, у Полтавському обласному об'єднанні баптистів жінки становили 66,8 %, у Харківській громаді адвентистів сьомого дня - 59 %, в Одеському обласному об'єднанні євангельських християн - 56,5 %, в Одеському відділі п'ятидесятників - 62 % [Див: 15, с. 92].

Підтвердженням зростання ролі жінок у житті протестантських громад слугує факт проведення євангельськими християнами з'їзду «сестер» (Київ, січень 1926 р.), на який прибуло 47 делегаток [6, с. 207].

Менторами у справі суспільної активізації жінок, організації діяльності жіночих протестантських гуртків виступили друковані органи протестантських конфесій - журнали «Баптист Украины», «Евангелист», «Благовестник».

Так, відповідальний редактор і одночасно керуючий юридичним відділом правління Всеукраїнської спілки християн-баптистів (ВСХБ) А. Альохін практично одразу після початку виходу українського