А.І. Лохматова

СЕЛЯНСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ПОРЕФОРМЕНОЇ УКРАЇНИ В ПРИГОВОРАХ СІЛЬСЬКИХ СХОДІВ

Не можна сказати, що останнє десятиліття відзначене великою увагою до проблем аграрних відносин у пореформеній Україні взагалі і до проблем селянського "миру" зокрема. Тим часом необхідність розробки цієї тематики не викликає сумнівів. Зі специфікою селянського суспільства пов'язана не тільки специфіка аграрної еволюції України другої половини XIX ст., але значною мірою й українська історія ХХ століття у багатьох її аспектах.

У свій час сільська громада була предметом гарячих та жвавих суперечок і займала центральне місце не тільки в історичних дослідженнях, але і в усій соціально-політичній літературі Росії. Інтерес до громади особливо зріс у другій половині XIX ст., коли в умовах глибоких соціально-політичних змін, пов' язаних зі скасуванням кріпосного права, постало питання про земельну власність, про шляхи подальшого розвитку суспільства і громади зокрема. Проблема сільської громади в цей період стала наріжним каменем суспільно- політичної боротьби, в якій прихильники різних напрямків суспільно-політичного руху по- різному оцінювали її суть і роль у процесі історичного розвитку.

Слід зазначити, що в останні десятиріччя XX ст. у дослідженнях українських і російських істориків, які вивчали історію пореформеного селянства, намітився перехід від розробок теоретико-методологічного характеру до конкретно-історичних сюжетів. Досить повно розкрито питання про місце селянської громади в пореформеному законодавстві й аграрній політиці самодержавства [1; 2]. У ряді робіт охарактеризоване положення громади як низового осередку селянського самоврядування [3.-С.185-187; 4.-С.41-44; 5.-С.162-163; 6.-С.380-387], розглядалася господарсько-поземельна діяльність громади, її адміністративно-податні функції.

Розширилася і джерельна база досліджень. Разом з тим можливе коло джерел з даної проблеми далеко не вичерпано, практично не зачіпалися первинні матеріали, що відклалися в місцевих архівах. Вдалим початком розробки даного напрямку можна вважати багатогранну роботу Л.І. Кучумової [7], у якій основним джерелом є маловивчені справжні документи сільських і волосних правлінь, що зберігаються в архівах: приговори, скарги, прохання, клопотання, договірні зобов'язання, що виходили безпосередньо із селянського середовища. Вона показала, що розробка комплексу документів органів селянського самоврядування особливо важлива і перспективна. Одне з чільних місць у ньому займають приговори сільських сходів. У конкретно-історичному плані їхнє вивчення почалося ще в середині 50-х років. Однак перевагу дослідники віддавали відносно обмеженим за обсягом і специфічним за характером приговорам і наказам, надісланим у II Державну думу та інші вищі установи [8; 9].

Основна маса приговорів, що відбиває "буденні" функції пореформеної громади, у спеціальних дослідженнях використовувалася мало. Тут можна назвати хіба що роботи М. Громико, де знайшли відображення окремі питання джерелознавчого аналізу приговорів [10; 11.-С.20-21]. Як досвід же безпосередньої джерелознавчої розробки окремих груп приговорів сільських сходів варто розглядати статтю Г.А. Алєксєйченко, у якій автор поставив за мету показати походження, характер, інформативні якості джерела, тісно ув'язавши архівно-евристичний, джерелознавчо-методичний та інші аспекти проблеми [12].

Спеціального вивчення цієї проблеми українськими істориками поки не було. Між тим у місцевих архівах України накопичена значна кількість документів, що містять багату інформацію про життя селянських спільнот. Серед цих документів, мабуть, найважливіше місце посідають мирські приговори сільських сходів. Приговори - це дуже своєрідне, оригінальне джерело. Виникнувши безпосередньо в селянському середовищі, приговори несуть на собі відбиток його соціального побуту, традицій, поглядів і устремлінь. Без перебільшення можна стверджувати, що у приговорах знайшло своє відображення все багатогранне життя громади, у них найбільш наочно проглядається її повсякденне функціонування. Що таке приговор? Це, здебільшого, коротка письмова фіксація рішення сходу. Як правило, складався приговор із одного питання. По суті, це був якийсь одиничний фрагмент із життя селянського "світу". Кожний з цих документів, узятий окремо, за своїми інформативними можливостями, може, і поступається іншим джерелам, скажімо, описам, матеріалам обстежень і т.д. Але тут варто мати на увазі, що приговори є масовим документальним комплексом і як такі володіють низкою достоїнств. У чому суть цих достоїнств? По-перше, у силу характеру управлінських функцій сходів, що регулярно і неодноразово займалися визначеним колом проблем, відбулося масове накопичення приговорів із більшості питань, що вирішувались селянським "миром". По-друге, будучи стереотипними, володіючи в цілому стійким формуляром, ці документи відповідають вимогам порівнянності, що дозволяє вивчати явища селянського життя в значному часовому інтервалі. Важливо підкреслити, що приговори, які містять рішення мирських сходів, дають чітке уявлення не тільки про управління і життя громади в цілому, але і про кожне її сімейство окремо.

За своїм формуляром мирські приговори, як правило, складалися з преамбули, у якій повідомлялися дата і місце скликання сходу, іноді поіменний склад учасників: "Мы нижеподписавшиеся Таврической губернии Мелитопольского уезда Веселянской волости селения Царицына Кута домохозяева собрались на сельский сход при нашем сельском управлении где и составили настоящий приговор. Всех домохозяев имеющих право голоса на сельском сходе в нашем обществе 263 души. Из них в настоящем сходе участвовало 173 души. Из числа присутствовавших на сходе грамотных было 1 душа неграмотных 172 души" [13.-Ф.95.-Оп.1.-Спр.3.-Арк.3зв.]. Обов'язково вказувалася присутність вищих посадових осіб: мирового посередника у 60-70-ті роки, земського начальника у 90-ті, станового пристава, урядника, священика: "1861 года августа 6 дня мы нижеподписавшиеся временнообязанные крестьяне домохозяева помещика Таврической губернии Мелитопольского уезда деревни Веселой графа Канкрина, бывши сего числа на сельском