А. І. Макарська

ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ АНТИЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СЕКУЛЯРИЗАЦІЇ

В 20-ТІ PP. XX СТ.

Останнім часом, в умовах незалежності України, церковно-монастирська тематика набула нового звучання. Починаючи з 1991 року, на території України відродилося близько 200 православних монастирів. Дедалі більше дослідників торкаються різних аспектів теми у своїх дослідженнях - як регіоналістичних, так і узагальнюючих. Це праці наступних авторів: Д. Блажейовського, Т. Бобко, Н. Ігнатової, О. Ігнатуші, Ю. Карманова, А. Киридон, В. Климова, О. Крайньої, І. Луковенко, Ю. Мариновського, О. Нестулі, В. Пащенко, Е. Слободянюк, Г. Степаненко, О. Шевченко.

Отже, використовуючи архівні джерела та історіографічні здобутки, спробуємо охарактеризувати перебіг антицерковної кампанії та секуляризації монастирського майна на теренах Південної України.

Зміни в чисельності та розміщенні православних монастирів в межах Півдня України протягом 20-х pp. XXст., трансформація та руйнація їх традиційного організаційного устрою були зумовлені чіткими та планомірними діями радянського уряду.

Перемога у боротьбі за владу у жовтні 1917 року дала більшовикам можливість здійснити на практиці своє бачення політичного, економічного, культурного розвитку держави. Не в останню чергу це стосувалося ставлення до релігії [1, с. 178].

Для початку нова влада 23 січня 1918 року прийняла спеціальний декрет РНК РСФРР «Про свободу совісті, церковні та релігійні товариства», згідно якого проголошувалася свобода віросповідання, а також право не сповідувати жодної релігії. Все майно, що належало релігійним організаціям оголошувалося народним [2, с.95-96].

В українському варіанті цього закону, який було видано через рік (у 1919 p.), пункту про націоналізацію релігійного майна не було, але ще через рік (а саме 3 січня 1920 р.) постановою РНКУСРР «Про погодження законодавчої практики УСРР та РСФРР в питанні про відокремлення церкви від держави» все майно релігійних установ все жтаки націоналізувалося [3, с.83].

Декрет УСРР «Про передання майна монастирських та інших церковних установ у відання народного комісаріату соціального забезпечення (НКСЗ)» від 17 травня 1917 року передавав НКСЗ усе майно, за виключенням храмів та предметів культового призначення, які були передані під контроль місцевих рад [3, с.87]. Землі та ліси, маєтки та будівлі сільськогосподарського призначення, підприємства, що пов'язані з сільським господарством і промисловістю були віддані під контроль відповідних комісаріатів [1, с.179].

Культове майно монастирів (як і решти молитовних будинків), що являло собою історичну, художню або археологічну цінність, а також речі з дорогоцінних металів мали передаватись до державного сховища Народного комісаріату фінансів, а решта речей повсякденного культового вжитку зараховувалися до державного фонду [3, с. 120].

Органи НКВС постійно слідкували за станом передачі монастирських будівель і цінностей. Це відображено у щорічних звітах губерніальних та окружних відділів культів відповідно до інструкції НКВС УСРР за №ч-160/с/203 від 12 січня 1926 р.

За даними НКВС станом на 1928 р. (директива НКВС до всіх окрадмінвідділів від 6 квітня 1928 р. ч. 274, в спішному порядку наказував зібрати відомості про кількість монастирів, черниць та ченців, що мешкали на території колишніх монастирів та мандрували по окрузі [4, арк.10], кількість та локалізація монастирів на теренах Південної та Східної України була такою:

На Дніпропетровщині - 4 монастиря (3 жіночих, 1 - чоловічий, та 1 жіночий скит):

1) Тихвінський (Тихонівський) жіночий монастир у М.Дніпропетровську - закрито, мав 2 молитовних споруди, що використовувалися під дитячий будинок для дефективних дітей Кількість монашок, що проживали на території колишнього монастиря - 34; на території монастиря також збиралася релігійна громада у кількості 812 чоловік [5, арк.Юзв.].

Йосипівський Свенцицький жіночий монастир Магдапинівського району, с. Мар'ївка, Богда- нівської сільради - діючий, мав 3 молитовних будинки. В одному проживали черниці (226 чол.) і два священики, а в інших двох розташовувався технікум [5, арк.Юзв.]. Також на території монастиря збиралась релігійна громада кількістю 2657 чол., не тільки Магдалинівського, а й Катівського, Пе- рещепинського, Павлоградського та інших районів, що оточували монастир [6, арк.51].

Знаменський жіночий монастир Григорівського району, с. Новогриригор'ївка - діючий, мав 2 молитовних будинки, в одному з них жили монашки (130 чол.) і один священик, в іншому молитовному будинку та 20-ти господарських спорудах розміщувався радгосп. На території монастиря зафіксовано релігійну громаду, кількістю 1168 чол. [5, арк.Юзв.].

Миколаївський Самарський чоловічий монастир - діючий, молитовних будинків - 1, та господарські споруди, що пізніше використовувалися під дитячий будинок для дефективних дітей. На території монастиря проживало 10 монахів [7, арк.13].

Скит Скорбящих від Йосипівського жіночого монастиря в с. Орловщина - діючий, на території проживало ЗО монашок [7, арк.13].

На території Запоріжжя монастирів, черниць та ченців не було [6, арк.26], але на території округів, що пізніше ввійшли до складу Запорізької області (Мелітопольська округа) було зареєстровано 2 монастиря (1 жіночий та 1 чоловічий) - обидва на 1928 р. було закрито:

Інкерманський жіночий монастир м.Мелітополь - молитовний будинок використовувався комуною, на його теренах також зареєстровано релігійну громаду [5, арк.12].

Кізільштатський чоловічий монастир у м. Генічеськ мав 1 молитовний будинок, що використовувався релігійною громадою у кількості 251 чол. [5, арк.12]. Самі ж корпуси знаходяться у віданні комунгоспу та зайняті під комуну. На території колишнього монастиря проживало 3 ченця [6, арк.34].

На території Херсонської округи було зареєстровано 4 монастиря - 2 жіночих та 2 чоловічих:

Благовіщенський жіночий монастир