І.М. Шугальова

УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОСЛАВНИХ ЄПАРХІЙ :ТРАДИЦІЙНІ ЗАСАДИ І НАПРЯМ ЕВОЛЮЦІЇ (кінець XVIII - середина ХІХ ст.)

У період сучасного релігійного відродження точиться багато дискусій з приводу канонічності організаційного устрою православної церкви, відповідності його постановам Вселенських Соборів. Актуальність цієї проблеми в значній мірі зумовлена реорганізацією церковної інфраструктури. Українська Православна Церква (далі - УПЦ), що перебуває в канонічній єдності з Московським Патріархатом, УПЦ Київського патріархату, Українська Автокефальна Православної церква розбудовують конфесійні засади. При цьому кожна з церков покликується на історичні традиції.

Світські та церковні історики - М. Грушевський, О. Лотоцький, І. Власовський, О. Саган, В. Перерва [1.-С.5-135; 2; 3; 4; 5] - неодноразово відзначали серед характерних рис українського церковного устрою засади демократизму, соборності, виборність. Інші дослідники робили акцент на наявності в адміністративному устрої таких явищ, які призвели до ослаблення зв'язку між православною церквою і віруючими. Особливо рельєфно вони проступали, наприклад, напередодні укладення Берестейської унії: купівля духовних посад, ігнорування інституту соборного обрання, підлеглість православного духовенства світській владі [6.-С.92-93]. Пошук оптимальної моделі церковного устрою, яка б відповідала історичним традиціям, канонічним приписам і, водночас, реаліям сьогодення - справа далеко не остання в ряду практичних завдань сучасних українських церков.

Зауважена теза налаштовує нас на з'ясування конкретних форм адміністративного устрою православної церкви в Україні, які можна вважати традиційними і які, водночас, ставали об' єктом трансформацій, впливаючи на організаційний стан церкви загалом та її роль в суспільстві. Для цього початково стисло охарактеризуємо адміністративну структуру православної церкви України, сформовану до того часу, коли вона почала зазнавати нових суттєвих трансформацій, пов'язаних зі включенням її до складу Московського патріархату

УДК 94:061.231.013(477)

А. Є. Атаманенко

УСТАНОВЧІ ТА ІНКОРПОРАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО ТОВАРИСТВА

У статті розглядаються статути та інкорпораційні документи Українського історичного товариства (УІТ). УІТ було створено у США у 1963 р. і об'єднало багатьох провідних українських вчених в діаспорі. Аналізовані документи є важливим джерелом для вивчення діяльності УІТ. Ключові слова: Українське історичне товариство, діаспора, установчі документи

Неабияке значення для розуміння мотивації та змісту діяльності будь-якої організації, що об'єднує на добровільній основі членів, є статутні та програмні документи, які є важливою частиною аналізу діяльності товариств. Подібні документи є важливим історичним джерелом при вивченні діяльності організацій, яке використовує в тій чи іншій мірі більшість дослідників [1, с.83], бо саме статути, а для деяких організацій і програмні статті визначають стратегію та напрями діяльності.

Крім статутів, засади діяльності Українського історичного товариства визначалися також комуніката- ми (зверненнями) та програмними статтями, що обумовлювали основні напрямні функціонування Товариства. Статті і звернення, що мали характер програм на тому чи іншому етапі діяльності, друкувалися на сторінках "Бюлетеню" УІТ та журналу "Український історик". Діяльність Товариства протягом понад 45 років свідчить про правильність прийнятих напрямних.

Важливість статутів для товариств, особливо тих, що функціонували поза Україною, визначалася не лише тим, що в статутах містилося розуміння засад та напрямних діяльності, форм праці, категорії та умови членства, керівні органи і способи контролю за їх діяльністю [2, с.43]. Зрозуміло, що статути є важливою складовою джерельної бази досліджень про наукові установи. Ці документи мали важливе значення для легалізації діяльності організації в країнах поселення з усіма набутими від такої легалізації перевагами. Наприклад, відновлення Наукового товариства ім. Шевченка в Німеччині в 1947 р. відбулося на основі статуту НТШ, що був основою діяльності в Україні, і товариство не було зареєстроване владою Німеччини. Тому при перенесенні централі до Сарселю і купівлі там будинку НТШ не могло стати власником, бо не було на той час зареєстрованим ні німецькою, ні французькою владою [3, с.155]. Статут НТШ в Америці був "достосований до діяльності на чужині ухвалою Загальних Зборів Товариства дня 9-го квітня 1949 р. та до відносин у ЗДА ухвалами Загальних Зборів Товариства в Ню Йорку дня 26-го січня 1957 р., дня 28-го листопада 1964 р., дня 25-го грудня 1968 р і дня 20-го вересня 1975 р." [4]. Члени Української вільної академії наук на початку створення організації у 1946 р. прийняли "Тимчасове положення про Українську Вільну Академію Наук", яке складалося з дванадцяти пунктів і обумовлювало основи діяльності Академії [5, с.139]. Пізніше, при створенні УВАН у США вже під час другого засідання організаційної групи одним із перших було розглянуто питання про статут [6, с.105], 25 серпня 1950 р. [7, с.108-109] було прийнято рішення про новий статут [8, с.181-183], а також розглядалося питання легалізації Академії. Але Статут було прийнято лише першого червня 1957 р. [8, с.181]. Отже, з усталенням діяльності і прийняттям статутів українські наукові організації в США мали можливість бути офіційно зареєстрованими як неприбуткові, і звільнюватися від податків.

УІТ, як і всі інші наукові установи в діаспорі, потребувало статуту як основного документу та основи для легалізації. Функції першого статуту виконав документ, в якому проголошувалося створення Українського історичного товариства та основні завдання його діяльності - "Українське історичне товариство (Ко- мунікат)", підписаний членами Ініціативної групи і розісланий 25 грудня 1964 року, та опублікований у 1964 р. в "Українському історику" [9, с.1]. Автором тексту був Любомир Винар, редакційні правки перед публікацією робив Олександр