До 1937 р. у 9 містах були побудовані каналізаційні споруди, а до 1941 р. їх мали в 17 містах і селищах, довжина каналізаційних мереж і колекторів тепер складала більше 250 км. Збудовано 648 лазень пропускною спроможністю понад 7500 місць на годину, введено в експлуатацію 45 пралень, а також багато різних культурно-побутових установ. Разом з тим для покращення медичного обслуговування населення та запобігання виникнення епідемій інфекційних захворювань розширювалася санітарно-протиепідемічна організація в регіоні, про що свідчать дані наступної таблиці:

Разом з покращенням медичного обслуговування населення розвивалася і транспортна інфраструктура. Перший електричний трамвай з'явився у регіоні в 1924 р. Ось що писала з цього приводу газета "Диктатура праці": "Думка про побудову трамваю між Берестовським рудником і головною шахтою Щегловського куща зародилася у травні 1924 р. Її висловив інженер Донвугілля т. Бояришин. Рудоуправління жваво відгукнулося на його пропозицію. Думка про побудову трамваю тепер здійснений факт: трамвай відкрито! Це перший трамвай в Донбасі. 23 листопада... цілий день трамвай возив дітей і робітників, а в клубах, на честь святкового пуску трамваю, усім трудящим було роздано по бутерброду і по кружці пива..." [9.-C.4-5]. З 1927 до 1940 рр. побудовані трамвайні лінії в десяти найбільших містах Донбасу загальною довжиною майже 300 км, у більшості міст і селищ налагоджено автобусне сполучення. У 1939 р. у Сталіно було здано в експлуатацію першу лінію тролейбуса.

Темпи житлового і культурно-побутового будівництва щорічно зростали. У 1940 р. було введено в експлуатацію 154 тис. м2 житлових будинків, тобто в 6 разів більше, ніж в 1923 р. Загальна кількість житлової площі робітників становила 4621 тис. м2, а обсяг культурно-побутових установ 693 тис. м2.

У 30-ті рр. дещо збільшилася заробітна платня. За офіційними статистичними даними, в 1936 р., у порівнянні з 1932 р., загальні прибутки робітничої сім'ї збільшилися майже в 1,8 разів. У 1933 р. пересічно на місяць у розрахунку на одного члена родини будівельника припадало 69,4 крб. прибутку, шахтаря - 72, металурга - 83, машинобудівника - 100 крб. Але в цілому це були мізерні прибутки, особливо враховуючи ціни на товари і послуги.

Щоправда, з середини 30-х рр. спостерігалася тенденція до зниження цін у державній і кооперативній торгівлі. Але на колгоспних ринках ціни зберігались високими. Вони надзвичайно збільшилися в період голоду. Наприклад, у Донбасі у вересні 1933 р. 1 кг житньої муки коштував 10 крб. (250% до рівня 1932 р.), пшеничної - 7 (140%), яловичини - 9,62 (116%), картоплі - 5 (143%), масла вершкового - 30,25 (122%), олії соняшникової - 28,5 крб. за один літр (131%), яєць - 8,5 крб. за десяток (143%). Звичайно, що за таких умов більшість населення мала вкрай обмежені можливості придбання продовольства на базарі [10.-C.91].

Надто незадовільними залишались умови праці та техніка безпеки у промисловості, особливо на шахтах. Як зазначає донецький історик М. Троян, на початку 30-х рр. у Донбасі діяло більше трьохсот шахт, 56% з яких відносились до небезпечних по пилу та газу. Однак велика частина вентиляційних виробок не відповідала вимогам техніки безпеки. Багато з них мали конструктивні і технологічні недоліки, використовувалися некваліфіковано і практично знаходилися в занедбаному стані. 15% всіх вентиляторів мали недостатню потужність, на більшості шахт очищення гірничих виробок від пилу і газів не відповідало вимогам безпеки.

Поширеним явищем були порушення при кріпленні гірничих виробок, що було однією з основних причин численних обвалів покрівлі. Низький рівень кваліфікації шахтарів, використання неякісної техніки, незадовільний стан дисципліни призводив до того, що практично на всіх дільницях шахтного виробництва допускалися серйозні порушення правил техніки безпеки. У свою чергу це призводило до чисельних аварій, нещасних випадків на виробництві. У вугільній промисловості Донбасу в 1931 р. сталося понад 100 тис. нещасних випадків. У подальшому виявилася стійка тенденція до їх збільшення. Так, у 1935 р. сталося майже 132 тис. нещасних випадків. При цьому загинуло 609 і 803 гірника відповідно. З загальної кількості травм 45% сталися внаслідок обвалів, 25% - отримані на відкаті, майже 19% - від ураження електричним струмом. Майже третина нещасних випадків була наслідком низької кваліфікації робітників. І хоч у 30-і рр. умови праці в шахтах поступово поліпшувалися, механізувалися окремі технологічні операції, все ж шахтарська праця залишалась важкою і небезпечною [11.-C.11].

За даними перепису 1926 р., в Донбасі серед міського населення неписьменними залишалися 17,9%, а серед промислових робітників - 15% [12.- C.262]. Тому в 20-і - 30-і рр. одним з пріоритетних завдань у сфері культури проголошувалася ліквідація неписьменності і малописемності населення. З середини 20-х рр., в міру економічної стабілізації, стан освіти поступово поліпшувався. Збільшувалося асигнування на розвиток матеріальної та навчально-методичної бази народної освіти, почалося спорудження нових шкільних