У містах культпросвітустанови перебували в кращому стані, до того ж в їх обладнанні надавали допомогу інші області України. Наприклад, в січні 1931 р. з Києва в Донбас виїхав ешелон з 25 вагонів з книгами, кінопересувними установками, бібліотечками, а також 3 вагони меблів для робітничих клубів. Разом з ешелоном їхала група представників науково-культурних організацій. Над робітничими установами культури Горлівки, Ворошиловграда та інших міст "всесоюзної кочегарки" взяли шефство колективи Харкова, Одеси, Дніпропетровська.

Культурно-освітні установи були центрами художньої самодіяльності. В них працювали театральні, музичні, хорові гуртки і студії. Ідеологічне керівництво культурно-просвітницькими установами належало виключно комуністичній партії. Місцеві партійні організації здійснювали підвищену опіку, сковували ініціативу любителів мистецтва, стежили, щоб самодіяльна творчість несла агітаційну спрямованість. У журналах, що видавалися в Донбасі для культпрацівників, - «Масовик» і «КультСД» (обмін соціалістичним досвідом в культмасовій роботі) рекомендувалося навіть гармонь використовувати для пропаганди революційного і робітничого гімну, більше уваги приділяючи "трудовим" пісням, менше - ліричним [16.-C.32-53].

Наприкінці 20-х рр. у діяльності клубів починає впроваджуватися жорстке планування: визначається обов'язкова тематика лекцій, бесід. У 30-і рр. живі форми роботи все більше витісняються лекціями і доповідями, вечорами питань і відповідей. В умовах адміністративно-командної системи посилюється ідеологізація і догматизм всього духовного життя.

Проте, через гуртки і студії тисячі трудівників залучилися до мистецтва, познайомилися з досягненнями театрально-музичної культури, спробували свої сили в безпосередній художній творчості. У 30-і рр. самостійні театральні колективи все частіше переходять до показу на клубній сцені великих творів радянської, а також російської, української і зарубіжної класичної драматургії. Виникає низка музично- драматичних колективів, оперних студій. Аматорські студії Сталіно та інших міст беруться за здійснення постановок опер «Князь Ігор», «Євген Онєгін», «Фауст», «Запорожець за Дунаєм» і інших. Однак, все більший тиск створює адміністративний стиль "керівництва культурою", посилюється зневага до традицій національних культур народів краю. Наприкінці січня 1938 р. постановою президії Сталінського облвиконкому ліквідується грецький робітничо-колгоспний театр у зв'язку з тим, що він "не має творчих кадрів, міцної ідейно-політичної основи і репертуару".

У 30-і рр. в Донбасі була створена розгалужена мережа культурно- просвітницьких установ. На 1936 р. в Донецькій області, до якої тоді входила і Луганська, працювали 1916 клубів, 1904 бібліотеки, 14 палаців культури, 65 кінотеатрів, 22 парки культури і відпочинку, видавалося 6 обласних газет, 3 журнали, 54 районні газети і 251 багатотиражка [17.-C. 11-13]. Газети Донбасу друкували цікавий матеріал про життя гірників і користувалися великою популярністю. Так, тільки в листопаді 1940 р. горлівська газета «Кочегарка» отримала 675 листів від

своїх робітничих кореспондентів.

Різноманітну роботу проводили бібліотеки Донбасу. У Ворошиловградській області на 1 січня 1941 р. працювало 1436 бібліотеки, а в Сталінській - 2277. Вони були майже на всіх шахтах, причому добре обладнані, із своїми читальними залами. У Ворошиловградській області в Антрацитовському районі працювали 13 бібліотек, в Краснодонському - 22, в Красному Лучі - 17 бібліотек, які обслуговували не тільки шахтарів, але і членів їх сімей. Проте разом з тим відбувалося і вилучення літератури. Типовою у цьому зв'язку є постанова бюро Сталінського обкому КП(б)У про вилучення літератури з бібліотек від 28 серпня 1938 р. У ній містилося завдання облліту провести вилучення цілого списку літератури з бібліотек та книготоргової мережі [7.-Ф.326П.-0п.1.-Спр.1197.-Арк.29-30].

У 30-і рр. в регіоні інтенсивно розвивалась кінофікація. У Донбасі не було своїх кіностудій, але донецька тематика цікавила і хронікерів, і творців художніх фільмів. Для обслуговування населення кінофільмами будувалися кінотеатри, а в клубах і палацах культури встановлювалися стаціонарні кіноустановки для показу фільмів. У 1927 р. в Донбасі було побудовано 37 кінотеатрів, а в 1940 р. працювало 893 кіноустановки [17.-C.11].

У роки перших п'ятирічок здійснюється радіофікація Донбасу. У 1941 р. тільки Сталінська область мала 14 постійних редакцій радіомовлення, працювало 200 тис. радіоточок [17.-C.13]. Тільки у Горлівці було організовано 65 пунктів колективного слухання, куди збиралися групами для прослуховування передач по радіо, часто тут же проходило обговорення прослуханого.

Історія стаціонарних театрів Донбасу почалася вже в радянський час. У 1920 р. був створений перший театр, що працював довгі роки в Констянтинівці. У 1933 р. з Харкова у Сталіно переведений Краснозаводський театр (нині обласний музично- драматичний театр). У 1939 р. в Луганську створений музично-драматичний театр імені Островського. У травні 1941 р. в Сталіно почав працювати оперний театр. Першим спектаклем, поставленим на сцені цього театру, була опера М.Т. Глінки «Тван Сусанін». Основне ядро трупи склали актори Луганського театру, а також солісти театрів Москви, Ленінграда, Києва і Харкова. У 1940 р. в Донбасі працювало 16 театрів. У серпні 1938 р. область відвідали Ленінградський великий драматичний театр ім. Горького та Московський Театр юного глядача, які