З восьмої години до чотирнадцятої тривали заняття. Уряд прагнув русифікувати майбутніх українських пастирів. Навчальні курси читалися виключно російською мовою. Викладали богословські, філософські, математичні, словесні науки, церковну та світську загальну історію, а також мови: у вищому та середньому відділенні - давньогрецьку, давньоєврейську (за бажанням), французьку або німецьку (за вибором); у нижчому відділенні - давньогрецьку й одну з нових мов [11, арк.79-114]. Викладовою мовою у класах богослів'я, філософії, словесності була латинська. Герменевтика, патристика, вчення про віросповідання викладалися як самостійні предмети.

До семінарського навчального курсу для надання освіті вихованців більш практичного спрямування були включені природничі науки, медицина, основи сільського господарства, вчення про церковно-службові книги [12, арк.5].

Зміст кожної лекції затверджувався цензором. Викладацькі кадри складалися здебільшого з росіян, а не з українців, що відбивало русифікаторські тенденції тогочасної освітньої політики. Керівництво семінарій пильно контролювало за так званим духом благонадійності серед вихованців не тільки під час навчального процесу, а і на відпочинку. Семінаристи одержували знання про російську, а не українську історію, культуру, літературу. У викладі історії чітко простежувалася російська великодержавна позиція, про що красномовно свідчать документи, які зберігаються у фондах Київської Духовної академії. В розділі програми, де мало йтися про національно-визвольні змагання українського народу за часів Хмельниччини, жодним словом не згадувалося ім'я Б. Хмельницького, проте зустрічаємо: "Малороссия снова прибегает под защиту Алексея Михайловича". Навіть слово "Україна" переписувач тексту програми з російської історії пише з маленької літери, виводячи водночас: "Великое Княжество Московское" (всі три слова з великих літер).

З богословських наук учні писали твори російською та латинською мовами, російськомовними були й проповіді, що їх складали й виголошували у парафіяльних церквах семінаристи.

По завершенні чотирьох - п' яти уроків, наставав найбільш очікуваний час - обід. Зголоднілі учні поспіхом читали молитву, останні слова якої розчинялися у брязкоті ложок. Хоча годували задовільно, проте студенти не наїдалися досита. Як згадував митрополит Євлогій (Георгієвський), мрією студентів був шматочок м'яса - настільки жалюгідними були його порції і, за відсутності когось з учнів, решта жадібно ділили його шматок. Білий хліб також вважався делікатесом. Щоденний раціон різноманіттям не відрізнявся: борщ, каша з маслом (або пісна), макарони. Якість їжі, яку подавали студентам не завжди відповідала належному рівню. Зокрема студенти Київської духовної академії навіть влаштовували виступи, оскільки за їх власним свідченням, студентське меню, яке затверджувало правління академії, було достатнім. Але на практиці борщ подавали без навару, а огірки були пустими всередині та м'якими [13, арк.2 зв.]. Хоча економічне правління академії запевняло, що студенти отримують великі порції якісної жирної яловичини та риби [13, арк.6], вже незабаром воно вимушено було визнати, що у булках, які подаються студентам, часто зустрічаються різні сторонні домішки і навіть скло [14, арк.1].

Студентів, що обідали супроводжували заздрісні погляди покараних. В бурсах та семінаріях ХІХ ст. узвичаїлася жорстока практика карати голодом: під час обіду учні, що завинили, стояли під стінами з помутнілими від голоду очима та спостерігали за тим, як відбувався обід.

Вечірні розваги бурсаків та семінаристів відрізнялися за віковими інтересами. Молодші - грали на шкільному дворі в м'яча та "свинку", вечеряли киселем або узваром і о дев'ятій вечора, після молитви, розходилися по спальнях. Бажаючим дозволялося займатися до опівночі.

Старші учні тішилися контрабандними розвагами. Дуже поширеними були такі заборонені розваги як паління та вживання алкогольних напоїв, хоча це суворо заборонялося "Правилами для студентів" (кожен навчальний заклад мав власні правила, але загалом, вони були типовими по всій імперії для всіх навчальних закладів [7]). За споминами митрополита Євлогія, випивали з різних причин: святкування іменин, радісних подій, навіть висвячення у стихар [4, с.68]. Багато хто з учнів спивалися ще до завершення навчання. Хоча студентів і карали за це, але не настільки суворо, щоб вони припинили палити та пиячити. Доходило до виняткових ситуацій: студент Київської духовної академії Миролюбов перебуваючи у вкрай нетверезому стані, зайшов до церкви і, помахуючи тростиною, у капелюсі під час служби бродив по храму. По завершенні вечірні, Миролюбов вичитав місцевого священика за самовільне скорочення служби на півгодини [15].

Розбещеність проявлялася і в зневажливому ставленні до викладачів. Поза очі вчителів зневажливо називали "Філька", "Ванька", "Ніколка" і таке інше. Така ситуація була типовою для всієї імперії. Зокрема, Таврійською духовною семінарією у 1878 р. було зафіксовано 21 порушення дисципліни, 15 випадків образи викладачів, 4 бійки та всезагальне паління у коридорах та душах [16, арк.159].

Хоча від студентів вимагали дотримуватися чистоти, а тримати у спальнях їжу та особисті речі категорично заборонялося [7, арк.7], гуртожитійний побут семінаристів відрізнявся крайньою антисанітарією [17]. Семінарське керівництво влаштовувало для семінаристів походи до лазень. Проте, семінаристам майже завжди вдавалося уникнути банних днів. Справа полягала у тім, що керівництво навчальних закладів закупало квітки до лазень гуртом для всіх студентів та заздалегідь. У банний день, квитки видавалися студентам на руки, а вони, біля дверей бані, перепродували білети