Источники и литература

Российский государственный военный архив.

Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне. - М.; Л., 1933. - Т. 4.

Нестор Махно и крестьянское движение на Украине. 1918-1921. Документы и материалы. - М., 2006.

"Известия", Харьков.

Яковлев Я. Русский анархизм в Великой русской революции. - М., 1921.

Аршинов П. История махновского движения. - Берлин, 1923.

Центральный государственный архив общественных организаций Украины.

Экспедиция Л.Б. Каменева в 1919 г.: поездка на Украину // Пролетарская революция. - 1925. - № 6.

Волковинский В.Н. Махно и его крах. - М., 1991.

Савченко В. Авантюристы гражданской войны. - М., 2000.

Яруцкий Л. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1995.

Какурин Н.Е. Как сражалась революция. - М., 1991. - Т.2.

Mallet М. Nestor МакИпо in Russian Civil War. - Oxford, 1982.

Троцкий Л.Д. Как вооружалась революция. - М., 1924. - Т.2. - Кн. 1.

Владимир Ильич Ленин: Биографическая хроника. - Т. 7.

І. М. Шугальова

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРІОРИТЕТИ ПРАВОСЛАВНОЇ ДУХОВНОЇ МОЛОДІ В УКРАЇНІ НА ЗЛАМІ ЕПОХ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Останнім часом офіційні засоби масової інформації констатують зниження соціокультурного рівня українського суспільства, особливо наголошуючи на моральній деградації молоді. Формування ринкових відносин, пристосування українського соціуму до вимог інформаційного суспільства спричинило певну трансформацію світогляду, особливо людей старшого покоління. Молодь до інновацій ставиться толерантно і швидко підхоплює виклики інформаційного суспільства. Чим пояснюється соціальна поведінка молодого покоління: відсутністю у свідомості штампів та стереотипів, відкритістю і здатністю вбирати все нове чи гнучкістю, нетвердістю характеру, схильністю зовнішнім впливам. Схожа ситуація склалася наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., коли в Україні в економічній площині швидкими темпами розвивалися капіталістичні відносини, в соціальній - формувалися нові верстви - буржуазії та пролетаріату, в політичній - відбувалося формування української модерної нації. Яким чином українське суспільство зустріло і сприйняло нові фактори, наскільки болісно відбувався перехід від традиційного до модерного суспільства для однієї для найбільш консервативних верств соціуму - українського духовенства.

У даній статті ми визначили за мету з'ясувати морально-ціннісні орієнтири молодого покоління ХІХ - початку ХХ ст. Об'єктом нашого дослідження виступає молодіжна спільнота людей традиційного суспільства в її соціокультурному вимірі. Предметом статті обрано вихідців з духовної верстви - вихованців духовних училищ, семінарій, Київської духовної академії - для яких процес модернізації супроводжувався не лише ламкою традиційного укладу, а й трансформацією світогляду парафіян та, власне, їх самих.

Нашими завданнями є: з'ясування, якими чинниками керувалися молоді люди, вступаючи до освітніх закладів духовного спрямування або, навпаки, відмовляючись поповнювати лави священнослужителів; охарактеризувати національно-культурну та освітньо-виховну ситуацію в духовних освітніх закладах; окреслити кар'єрні перспективи вихованців бурс, семінарій та Київської духовної академії. Обрання хронологічних рамок дослідження зумовлено прагненням найбільш рельєфно відтінити специфіку процесу переходу від традиційного суспільства до модерної нації.

Питання духовної освіти в різних аспектах привертало увагу дослідників. Зокрема, структуру і засади роботи церковнопарафіяльних шкіл досліджували І. Лиман [1, с.40-46], І. Петренко [2, с.465- 472], семінарій - В. Рожко [3]. Проте їхні студії зосереджені на аналізі регіональної специфіки розвитку початкової та середньої церковної освіти.

У середині ХІХ ст. в українських парафіях відбулась зміна поколінь кліру. Єпископи, виконуючи урядові настанови, призначали до парафій служителів, які отримали освіту в імперських духовних семінаріях, училищах, бурсах. Ліберальні реформи в Російській імперії висунули до духовенства низку додаткових вимог, найпершою з яких був дезидерат духовної освіти.

Діти кліру, зазвичай, рано вчилися грамоті, коли їм минало десять років, синів священиків віддавали до духовного училища - так званої "бурси".

Найбільш складним для підлітків було перетинання психологічного бар'єру, який виникає після відриву від родини та переїзду з села до міста (навіть повітового). Далеко не всі учні справлялися та уникали поглинання у цілковиту безконтрольну свободу. Бурсаків помічали у вуличних бійках та взаємних образах зі світськими хлопцями, травлі собак, азартних іграх, безконтрольному купанні у водоймищах тощо. Траплялися і більш трагічні випадки. Зокрема неконтрольоване вживання брудної їжі та сирої води, що призводило до масових захворювань на тиф [4, с.62].

Неорганізованим та жорстким було повсякденне життя бурсаків та семінаристів. Зазвичай вони умовно поділялися на кілька груп в залежності від майнового статку і місця проживання. Вихідці з більш заможних родин осібно або скооперувавшись знімали окреме помешкання. Квартири, що здавалися у найм, розташовувалися на околицях міст та відзначалися убогими умовами, зокрема замість ліжок були нари [4, с.62]. Студенти, що проживали окремо, зазвичай піддавалися впливу світського середовища. Це вже був вплив міста, яке взагалі поволі обтесувало по-своєму "провінціалів", що прибували до міста з сіл. Вони більше спілкувалися з місцевими громадянами і їх родинами, частіше бували в товаристві на всяких вечірках та іменинах. Тут вони вчились модних танців та вправлялися в російській мові, якою балакали чиновники, гімназисти та гімназистки.

Вплив світського середовища позначився