А. В. Тарасов

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ УЧНІВСТВА ПІВДНЯ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ СТ.)

Одним з малодосліджених аспектів історії України другої половини ХІХ ст. є питання повсякденного життя різних соціальних верст та етнічних груп населення. Так, незважаючи на підвищення уваги вітчизняних дослідників до цієї тематики, нез'ясованим залишається питання правового регулювання повсякденного життя вихованок жіночих навчальних закладів Півдня України.

Відновлення української державності на початку 90-х років ХХ ст. посилило увагу дослідників до історії середніх навчальних закладів українських губерній Російської імперії, у тому числі і Півдня України. Різні аспекти з історії середніх навчальних закладів регіону розкрито в дослідженнях В.В.

Боброва, Т.В. Сухенко, О.М. Лебеденка, О.А. Гриви, О.А. Листопад [1; 2; 3; 4; 5] та ін. Разом з тим, правові аспекти регулювання повсякденного життя учнівства середніх навчальних закладів Півдня України не стали об'єктом спеціального дослідження.

Джерельною базою дослідження є архівні матеріали Державного архіву Кіровоградської області, Державного архіву Миколаївської області, періодика та опубліковані правові акти другої половини ХІХ ст.

У цій статті поставлено завдання охарактеризувати основні правові регулятори повсякденного життя учениць середніх жіночих навчальних закладів, виявити особливості застосування правових норм на Півдні України.

Реформи Олександра ІІ в галузі освіти впроваджувались й у жіночих середніх навчальних закладах. У другій половині ХІХ ст. на Півдні України відбувається значне зростання кількості жіночих гімназій та прогімназій як відомства навчальних закладів імператриці Марії, так і Міністерства народної освіти (далі - МНО).

Засновані імператрицею Марією училища для благородних дівчат згодом перетворились на жіночі інститути. Одночасно з тим на початку ХІХ ст. почали розвиватися приватні жіночі інститути. З 1853 р. до 1870 р. інститути діяли за програмами, які ґрунтувались на складених П.І. Ольденбургським «Настановах для освіти вихованок жіночих навчальних закладів». У «Настановах» наголос робився на суворе релігійне виховання: «Лише цим шляхом можна стати гарною дочкою, корисним членом родини і вірнопідданою, готовою бездоганністю свого життя віддячити Государю та Государині... та передавати дітям з першого лепетання немовляти правила благочестя, цнотливості та непохитної відданості Престолу та Вітчизні» [2, с.116].

Від середини ХІХ ст. відомство імператриці Марії стало відкривати жіночі загальноосвітні гімназії для усіх станів, тоді як інститути, закриті учбові заклади призначались, головним чином, для дівчат «благородного звання» та мали за мету не скільки навчання вихованок наукам, скільки їх підготовку до світського життя. Подібні інститути засновувались дворянськими товариствами. На кінець ХІХ ст., за даними В.В. Боброва, в України кількісно переважали загальноосвітні гімназії, підпорядковані МНО [1, с. 4]. Нормативно-правова база цих жіночих середніх навчальних закладів ґрунтувалась на основі Статутів, які розробляло згадане міністерство.

У 1864 р. та згодом у 1870 р. були видані «Положення про жіночі гімназії та прогімназії міністерства народної освіти» (далі - Положення) [6, с.3]. Положення 1870 р. утверджувало принцип вільного доступу до освіти, як і в чоловічих навчальних закладах, вихованок усіх станів та віросповідань.

За IV пунктом Положення визначалось, що «жіночі гімназії складаються з семи класів з річним для кожного класу курсом; але для тих, що готовляться до педагогічної діяльності може бути заснований при жіночих гімназіях ще восьмий додатковий клас, також з річним, а де буде можливість, з дворічним курсом навчання» [6, с.6-7]. Так, від 16 лютого 1874 р. на Півдні України «...міністерством було дозволено відкрити за рахунок земства при Херсонській жіночій прогімназії педагогічний курс для початкових вчительок та вчительок народних шкіл, з наданням попечителю Одеського учбового округу положення про ці курси...» [6, с.7].

У Положенні 1870 р. визначались права для випускниць гімназії, що отримали золоті та срібні медалі. «Учениці, що були нагороджені, по закінченню загального курсу жіночої гімназії, золотою або срібною медалями, окрім того вислухали особливий спеціальний курс додаткового класу, набувають звання домашніх наставниць» [6, с.48]. Водночас, решта учениць, що не отримали таких медалей, лише «...користуються правами домашніх вчительок» [6, с.48].

Доступ до вищої освіти для учнівства жіночих навчальних закладів, на відміну від чоловічих, протягом всієї другої половині ХІХ ст. був більш обмеженим: вступ до університетів було закрито до початку ХХ ст., у той же час наявні «вищі жіночі курси» були не чисельними.

Правові норми Положення 1870 р. доповнювались документами як МНО, так і попечителів учбових округів. На кінець 70-х років ХІХ ст. один з попечителів учбового округу надіслав циркулярну пропозицію до МНО про суттєві «відхилення від правильного, заснованого на педагогічних засадах, виховання та стосунків між викладачами та учнями в жіночих гімназіях та прогімназіях» [6, с.191]. 12 січня 1880 р. ця «пропозиція» була визначена МНО як загальнообов'язкова для усіх жіночих закладів. Її суть зводилась до виявлених «відхилень» в середовищі учнівства жіночих навчальних закладів та їх подолання. Аналіз цього документа дозволяє казати про спільність нормативних вимог до поведінки учнівства чоловічих та жіночих гімназій і прогімназій.

Значна увага в усіх закладах середньої освіти була приділена питанню релігійного виховання. Так, зокрема у згаданій вище «пропозиції» йде мова про те, що в середніх жіночих навчальних закладах «не звертається увага на релігійне спрямування учнівства, на стояння їх на молитві (в деяких закладах навіть загальну молитву не заведено) учнівства чоловічих та жіночих гімназій та прогімназій, відвідування