Схожі вимоги стосуються поведінки поза шкільним закладом. Автором «пропозицій» засуджується те, що «дозволяється ученицям відвідування балів та танцювальних вечорів у клубах. Не забороняється їм відвідування окружних судів, так що бували приклади, коли 16-17 річні учениці були присутніми на справах, де виставлялись та детально викладались випадки вельми аморального життя» [6, с.191]. Керівники жіночих навчальних закладів «дивляться байдуже на факти гуляння пізнім вечором учениць в публічних садах. Не розслідується з належною увагою причини пропусків уроків ученицями, що живуть не у батьків та родичів; і взагалі не відвідуються квартири таких учениць ані начальницями, ані класними дамами. Дозволяється ученицям відповідати уроки сидячі та звертатися до наставників, називаючи їх не по імені та по-батькові, а просто по прізвищу» [6, с.191]. Як зазначає дослідниця жіночої середньої освіти Т.В. Сухенко, театри, парки та катки дозволялось відвідувати лише у супроводі батьків й в шкільній формі [2, с.138]. Аналогічні з чоловічими навчальними закладами вимоги стосувались вибору книг зі списків «рекомендованої літератури до учнівських бібліотек», наглядом за квартирами, слідкуванням за колом знайомих вихованок і т.д.

Так, до обов'язків класних наглядачок відносилося також керівництво вибором книг для домашнього читання вихованок; орієнтиром служив складений викладачами список книг, допущених до використання в учнівських бібліотеках МНО. Щодо зовнішнього вигляду, то в інструкції підкреслювалось, що класні наглядачки мають відвідувати дівчат, які мешкають на квартирах, і слідкувати не лише за благоустроєм цих приміщень, але й придивлятися до укладу життя учениць і намагатися з'ясувати коло їх знайомих з тим, щоб запобігти згубним знайомствам і впливам [2, с.140].

Однак варто вказати на те, що, незважаючи на такі суворі заходи з підтримки дисципліни, бажаних результатів вони не дали. Справа полягала у тому, що кілька наглядачок не могли встежити за всіма ученицями просто фізично. Так, на одну наглядачку припадало кілька сотень учениць.

Окрім обов'язків, МНО визначало певні права учениць у повсякденному шкільному житті. Так, у 1880 р. МНО звертало увагу на недопустимість виконання ученицями «приватних розпоряджень» начальниць, класних дам або вчительок. Адже «... учениці ходять до учбових закладів для навчання, а не для отримання та виконання приватних доручень» [6, с.191-192]. Окрім того, від викладачів гімназії вимагалось утримання «...від різких, іноді навіть зухвалих, доган та зауважень ученицям» [6, с.192]. Заборонялось також обговорювати викладачам «проступки та недоліки своїх вихованок поза стінами навчального закладу» [6, с.192].

До школи дівчата повинні були приходити за 15 хвилин до початку занять. Перед початком першого та по закінченні останнього уроку одна з учениць, по черзі, повинна була зачитувати встановлену молитву. Дуже суворо слідкувалось за відвідуванням школи. Якщо дівчинка не змогла прийти на урок через хворобу або через якусь іншу поважну причину, то повідомлення про це повинно надаватися начальниці в той же день. Якщо гімназистці необхідно було піти до закінчення уроків, то, спитавши дозволу, вона повинна була наступного дня надати записку від батьків про час, коли вона прийшла додому. Стосовно ставлення до осіб, що начальствували та викладали, дівчата повинні були проявляти повну довіру та відвертість. Як зазначалось, «тільки при цій умові вони можуть отримати і допомогу, і добру пораду, і корисну настанову» [7, с.188].

Одним із проявів поваги до вчителя було те, що при вході його до класу учениці повинні були вставати зі своїх місць. У ставленні одна до одної дівчата також повинні були проявляти ввічливість, доброзичливість та приязність. Під час уроку в класі повинна була панувати цілковита тиша [7, с.188- 189].

На думку дослідниці Т.В. Сухенко, «... в приватних жіночих закладах навчально-виховний процес мало чим відрізнявся від громадських гімназій. Але засновники все ж мали більше прав вносити зміни в програми» [2, с.142].

Принципових відмінностей між правовим становищем учнівства чоловічих та жіночих середніх навчальних закладів МНО не було. На практиці діяли схожі правові вимоги. Як і у випадку з чоловічими навчальними закладами, жіночі при виданні окремих правил навчального закладу, особливо після 1874 р., орієнтувались на вказівки МНО стосовно поведінки учнівства як в межах школи, так і поза нею. Таку практику засвідчує видання «Правил для учениць Одеської Маріїнської Міської Громадської жіночої гімназії» 1883 р. Під загрозою звільнення з гімназії ученицям суворо заборонялось «...утворювати між собою або зі сторонніми особами будь-яких товариств або вступати до таких товариств, рівно як і брати участь у будь-яких грошових або благодійних підписках без дозволу начальства...» [8, с.12]. Через два роки згадана гімназія здійснила перевидання «правил», додавши до його змісту окремим пунктом «Правила для вихованок VIII класу» [9].

У цілому, «виховання в гімназіях, як і в дівочих інститутах, ґрунтувалося на нормах християнської моралі, вірності Царю й Вітчизні» [2, с.138]. Те саме було характерне й для чоловічих навчальних закладів. Хоча ми не можемо відкидати й певні відмінності. Так, зокрема в пунктах правил поведінки для учбових закладів Єлисаветграду, зазначалось: «Учениці гімназії можуть відвідувати місця гулянь не інакше як в супроводі своїх батьків. Учні гімназії та реального училища можуть