А. Л. Зінченко

«...ВПРОВАДИВ НАРОДИ ПІД ЄДИНЕ ПОВІДДЯ СВОЄ»: (володар-завойовник та відносини між народами за «Сокровенним сказанням»)

Пам'ятка давньомонгольської літератури ХІІІ ст. "Сокровенне сказання монголів" дає можливість розкрити найрізноманітніші пласти монгольської культури й суспільного буття в добу переходу монголів від родового ладу до державного устрою та бурхливого прориву монголів на арену міжнародної політики. Власне з виходом монголів на історичну арену та їхніми грандіозними завоюваннями можна вперше говорити про таке явище, як світова політика, оскільки навіть такі масштабні завойовницькі імперії давнини, як Давньоперська чи держава Александра Македонського, або Римська імперія мали за своїми територіяльними засягами і впливами помітно менші масштаби. Перекладач і публікатор пам'ятки А. С. Козін висловлює припущення про те, що "Сокровенне сказання" в тій редакції, що дійшла до нас, можливо являє собою скорочений ізвод дещо пізнішого загальнодержавного засекреченого зведення зводу, що був відомий під назвою "Altan Debter" і являв собою, очевидно, офіційне літописне зведення юаньської династії" [1, с.64]. Очевидно, цим і пояснюється друга назва твору - "Таємне сказання".

Академік В. В. Бартольд визначаючи жанрові параметри цієї пам'ятки називає її епічною хронікою, відносячи її водночас і до творів літературної творчости й до творів історичного характеру. Він наполягав на перекладі її заголовку як "Сокровенне сказання", оскільки мета її - "стати заповітним переказом дому Чингіз-хана, його історією, оскільки це сказання справді сокровенне джерело оповідей про похмурі події, що відбулися всередині одного роду, однієї сім'ї, однієї кості". Багато фрагментів твору можуть бути віднесені до розряду так званої народної лірики. Разом з тим, ціла низка віршованих фрагментів є близькими до народної лірики, інші ж - мають ознаки штучного складання придворними поетами й співцями. Віршованою мовою часто подаються й так звані "посольські слова", які слід було передати адресату (як правило, це суперник Чингізхана на лідерство або вождь конкурентного племені чи племінного союзу). Автор хроніки подав у тексті також і справжні укази й розпорядження та акти, яким, наприклад, є акт про призначення 95 тисячників, з точним переліком їхніх імен і походження, а також досить точний розлогий перелік географічних назв Середньої Азії та Русі тощо. Загалом С. А. Козін зазначає, що "Таємне сказання" є в деякому роді універсальним за своїм умістом твором монгольської літератури, включаючи в себе різноманітні елементи: і документально-історичні й епічні, й елементи літературної лірики, і повісті й навіть зачатки драми й трагедії"[1, с.46].

Значне місце в творі займає зображення трагічної боротьби між двома чільними вождями монголів - Чингіз-ханом та його найближчим другом дитинства й побратимом (андою) Чжамухою, але загалом зміст пам'ятки загалом є незмірно ширшим. Її текст дає змогу простежити особливості світосприймання монголів та характерні риси мислення Чингізхана, його оточення й суперників в царині тих відносин з сусідніми племенами, народами й державами, які ми нині назвали б політичними.

Вітаючи перехід на свій бік колишніх прибічників Чжамухи, Чингізхан пов'язує це з волею Неба. "Благоволінням Неба і Землі, що примножують мою силу, ви відійшли від анди Чжамухи, душею прагнучи до мене й вступаючи в мої дружини..." (ІІІ, § 125) [1, с.111]. Цей мотив небесної обраності й особливого призначення Чингізхана виразно підкреслюється в "Таємному сказанні". У свідомості Чингізхана мотив небесного покровительства тісно переплітається з головною метою - створення мегадержави, яка підпорядковувала б собі різні народи. Вже під 1206 р., після розгрому основних супротивників Чингіза - татар, меркитів, кереїтів і найманів, - записані слова Чингіз-хана: "Нині, коли я перед лицем Вічної Небесної Сили, будучи примножуваний в могуті своїй небесами й землею, спрямував на шлях істини різномовну державу й впровадив народи під єдине повіддя своє, і ви засновуйте для мене гвардію" (Х, § 224) [1, с.168]. Цю основну ідею Чингіс-хана висловлено ним ще з більшою ясністю й силою під кінець життя, в пору шукання еліксиру безсмертя, в листах до даоського філософа Чан-чуня: "В сім років здійснив я велику справу, я у всіх країнах світу утвердив єдинодержав'я... За непокірність володарів (державців, глав) я громлю грізно... Я вживаю сили, щоб досягти тривалого спокою тимчасовими трудами, сподіваючись зупинитися, як тільки серця упокоряться мені. З цією метою я несу й виявляю грізну велич й перебуваю серед колісниць і воїнів... Небо відкинуло Китай за його надмірну гордість і розкіш..."[1, с.36].

Придворний мудрець і поет Коко-Цос зазначає, що Чингізхан, докладаючи сил до творення єдиної держави був продовжувачем справи батька:

"Батько твій цар, Великий улус створюючи, Чорної голови своєї не щадив. Чорну кров свою відрами лив, Чорних очей ніколи не закривав, Тонких вух на подушку не клав: На рукаві він при потребі дрімав. Спрагу слиною своєю тамував, Голод Десною між зубів гамував. Піт від лоба до підошв доходив, А від підошов до лоба піднімався..."

Очевидно, що для розуміння мотивації спрямованості зовнішньої політики Монгольської держави необхідно враховувати, що це була держава Чингізхана з притаманними саме йому особистісними рисами. Відомо, що у дев'ять років Темучжин пережив тяжку втрату: його батька Єсугея було отруєно багатурами найсильнішого монгольського племені - татар. Але саме батько Єсугей більше всіх любив, жалів і розумів