В.В. Бойко, Д.В. Хованцев

НАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ У КРИМСЬКОМУ СЕЛІ ДОКОЛГОСПНОГО ПЕРІОДУ

Національні відносини у кримському селі періоду 20-х років ХХ століття та вплив на них земельної політики радянської влади предметом докладного аналізу з боку дослідників до цього часу не ставали. Проте зазначена в назві статті тема дослідження є надзвичайно важливою. Її актуальність визначається невирішеністю земельного питання в сучасній Україні, складнощами, що мають місце в процесах розподілу землі колишніх колгоспів і радгоспів, невдоволенням земельною політикою кримських властей з боку депортованих народів, що повертаються до Криму, тощо. Проблеми, які виникають у національних відносинах у сучасному кримському селі, багато в чому схожі на ті, що мали місце протягом 1920-х років. Тому знання історичного досвіду минулого повинно сприяти проведенню ефективної земельної та національної політики в Автономній Республіці Крим з метою гармонізації національних відносин у республіці.

У вітчизняній історіографії радянського періоду зазначена тема не знайшла наукового відбиття. Лише протягом останнього десятиліття в Україні з'явилися праці, у яких з позицій сучасного розуміння історичних процесів висвітлюються питання національного будівництва та розвитку земельних відносин у Кримській АРСР. Зокрема В.М. Брошеван [1], О.О. Форманчук [1], М.Є. Дементьєв [2], В.О. Семенов [3] зосередили увагу на таких напрямках національної політики, як підготовка і створення Кримської АРСР, проведення татаризації владних і управлінських структур республіки, створення й діяльність національних шкіл, клубів, бібліотек. Того ж часу в названих працях нічого не було сказано про вплив земельного питання на розвиток національних відносин в автономії. В.В. Маковський [4] і А.В. Чебанова [5] розглядали деякі питання розвитку соціальних відносин у кримському селі, зосередивши увагу переважно на дослідженні соціальної структури кримського доколгоспного селянства, його політичних настроїв, земельної політики владних структур Криму стосовно різних верств селянства тощо, проте аналіз національних відносин у кримському селі 1920-х років в їхніх працях не міститься. Питання єврейської сільськогосподарської колонізації півдня України порушувалося в працях О.О. Рафальського [6] та Ф.Г. Турченка [7], але про стан справ у Кримській АРСР вони даних не наводили, мабуть тому, що протягом свого існування Кримська автономія входила до складу Російської Федерації. Таким чином, спеціальних робіт, присвячених аналізу національних відносин у кримському доколгоспному селі, до цього часу не було, і дана стаття вперше на науковому рівні ставить цю проблему. Також слід зазначити, що у фондах ЦВК Кримської АРСР, Наркоматів землеробства, Робітничо-селянської інспекції Криму, Кримського обкому ВКП(б), які містяться у Державному архіві в Автономній Республіці Крим, авторами знайдено низку матеріалів, що раніше в історичних працях не використовувалися.

За даними всесоюзного перепису населення 1926 року, у сільській місцевості Кримської АРСР проживали 131 797 чоловік росіян, 146 591 татарин, 51 519 українців, 40 202 німця, 10 897 болгарів, 9 103 грека, 4 463 єврея, 4 233 вірмена, 8 183 - представники інших національностей [8.-Ф.1.-Оп.1.- Спр.484.-Арк.116]. Земля розподілялася між ними нерівномірно. Найбільші середні розміри наділів були у німецьких селян, найменші - у татарських жителів гірських і передгірських районів. Крім татар, гострого нестатку в землі зазнавали представники інших національних меншин. От що писали вірмени - жителі села Іванівки Дерт-Гюльської сільради того ж 1926 року до КримЦВК: "Немає в нас могутніх пер, щоб описати важкий, несамовитий біль за стан, що склався. Ми, вірмени, розкидані по всьому Криму, маємо дуже мало землі, обробляємо її дідівськими способами. Ми просимо владу виділити нам достатню кількість землі, де б ми могли об'єднатися... Ми жадаємо від влади землю і школу" [8.-Ф.1.-Оп.1.-Спр.564.-Арк.8].

З перших місяців після закінчення громадянської війни в Криму земельне питання в національній політиці властей вийшло на перший план. Травнева 1921 року обласна партійна конференція Криму констатувала: "Селянство повинне постати могутньою соціальною опорою Радянської влади в Криму за умови його економічної зацікавленості в цій владі. Тому земельне питання повинне домінувати над всіма іншими питаннями радянського будівництва в Криму, як питання насамперед політичне... Значний відсоток татар у складі сільського населення Криму, зв'язок їх з народами Сходу стануть могутнім імпульсом для росту політичних симпатій до більшовизму народів Сходу... Цим заходом партія завоює безмежну довіру працюючих татар і через них - довіру трудящих усіх мусульманських народів Сходу" [8.-Ф.1.-Оп.1.-Спр.138.-Арк.19-20]. Сказане означало, що вирішення у Криму земельного питання пов'язувалося з поширенням соціалістичної революції на Близький Схід, у першу чергу - в Туреччину, Ірак, Іран. Цей задум відповідав загальному курсу більшовицької партії на світову пролетарську революцію.

Через п'ять місяців VI обласна партійна конференція Криму дала чітку настанову щодо здійснення заходів у галузі поземельних відносин: "Для знищення залишків нерівності між корінним татарським населенням Криму і представниками інших національностей, для поступового зживання і ліквідації пережитків старого ладу провести в життя прискореним темпом землевпорядні роботи, у першу чергу в південно-бережних районах, без чого неможливе відновлення селянського господарства" [8.-Ф.1.-Оп.1.-Спр.52.-Арк.2].

У ході міжселищного землеустрою, що проводився на півострові в 1921-1925 роках, земля виділялася містам і селищам, радгоспам і комунам. Селянські земельні наділи продовжували залишатися переважно в колишньому, дореволюційному стані, що породжувало в селах нестабільну політичну обстановку. Значна частина селянського населення виявляла невдоволення земельною політикою влади. Почався рух "зелених", формування яких складали