Особливо гостро національні протиріччя проявлялися в питаннях включення до складу громади і позбавлення права на землекористування. У селі Чургуй Севастопольського району татарська частина земгромади не приймала до свого складу росіян і відмовляла їм у наділенні землею. У селі Тавель Сімферопольського району російська частина населення не приймала до складу земельної громади греків. У населених пунктах Мар'ївської сільради Керченського району татари заявляли, що їм тільки тоді буде добре, коли вони виженуть усіх росіян і знімуть їх з усіх посад. У земгромаді німецького села Новий Керлеут Феодосійського району після проведення внутрішньоселищного землеустрою виявилася наявність вільного земельного фонду на 2 господарства. Німця з Катеринославщини прийняли до членів громади без усяких заперечень, а росіянину, що одружився з вдовою-німкенею, яка була членом даної земгромади, було відмовлено. В об'єднаній земгромаді Дерекой-Ай-Василь-Аутка Ялтинского району татарське населення вимагало переселення грецької частини громади в інші села. При цьому при наданні списку членів земельної громади до райземвідділу завжди направлялися 2 списки: основний - з указівкою татарських прізвищ і додатковий - з указівкою грецьких. Аналогічна ситуація спостерігалася в Кучук-Ламбатській земгромаді того ж району.

При обстеженні Наркоматом робітничо-селянської інспекції Кримської АРСР земельних громад Ялтинського, Бахчисарайського, Севастопольського районів виявилися численні факти незаконного позбавлення членів земгромад прав на землекористування шляхом оголошення їх "нетрудовими елементами". Тільки в Ялтинському районі з 1 жовтня 1924 по 1 травня 1925 року позбавленими виявилися 179 чоловік; половину з них склали росіяни, ще 24% - греки, інші були татарами, німцями, турками та ін. Таким чином, 3/4 всіх позбавлених прав на землекористування становили росіяни і греки, не зважаючи на те, що ці національності в Ялтинському районі представлені відносно слабко: тут у земгромадах 74% населення складали татари, 22% - росіяни, ще 4% - представники інших національностей. Імовірно, на земельних сходах позбавляли прав на землю представників тих етносів, що виявлялися в меншості.

Серйозні суперечки на ґрунті землеустрою виникали і між татарським і вірменським населенням. У селі Катирша-Сарай Карасубазарського району татарська більшість самочинно забрала городи 11 вірменських родин і поділила їх між усіма членами земгромади. Районна судово- земельна комісія вирішила земельну суперечку на користь вірмен, однак татари звинуватили їх у тому, що вони вчинили "не по-сусідськи", звернувшись до суду. Схожий конфлікт виник у селі Субаш Феодосійського району, але вже між вірменами-городниками і російськими та грецькими селянами, що займалися рільництвом.

У селян усіх національностей негативну реакцію викликав процес переселення євреїв до Криму. Партійні функціонери у звітах з цього приводу зауважували: "Чутні нотки недовіри і невір'я в пристосовність євреїв до умов роботи сільського господарства. Природно, що більш заможні кола населення з цих приведених рамок сковзають на рейки цькування й анекдотів" [8.-Ф.1.-Оп.1.- Спр.407.-Арк.23; Спр.485.-Арк.51; Спр.564.-Арк.12-13; Спр.608.-Арк.97; Ф.Р-663.-Оп.1.-Спр.763.- Арк.16-17; Ф.Р-460.-Оп.1.-Спр.1608.-Арк.176-177].

Ми вже говорили про те, що німецькі господарства за своєю потужністю займали перше місце серед господарств представників інших етносів. У соціально-культурному плані німецькі земгромади намагалися триматися відокремлено у відносинах із громадами інших національностей. Наприклад, у ході проведення кампанії з організації в земгромадах Криму Комітетів селянських товариств взаємодопомоги було відзначено, що німці не погоджувалися створювати КСТВ разом із селянами інших національностей і вимагали організації винятково німецьких товариств. Багато в чому замкнутість німецьких селян зумовлювалася релігійною приналежністю більшості кримських німців до секти менонітів. Визначальну роль у їхній громаді відігравало духівництво, і релігійний закон діяв тут сильніше, ніж закон земельний. Старі міцно тримали в руках молодь і до всякого нововведення ставилися з недовірою. У менонітському селі майже не відбувалося боротьби між різними прошарками селянства, хоча і тут бували протиріччя на ґрунті землеустрою.

Того ж часу в менонітських громадах строго і відповідально ставилися до проведення різних агрикультурних заходів з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Місцеві відділення Всеросійського менонітського сільськогосподарського товариства видавали обов'язкові інструкції, що вимагали від господарств впровадження поліпшених способів ведення рільництва. Невиконання вимог наказувалося виключенням із менонітського товариства. Наркомзем Кримської АРСР указував: "Стосовно техніки рільництва необхідно відзначити, що в усіх майже менонітських насінних товариствах обробіток, способи посіву і догляд за рослиною під час росту застосовуються згідно з вказівками агрономів" [8.-Ф.1.-Оп.1.-Спр.444.-Арк.64; Спр.389.-Арк,177,181; Ф.Р-30.-Оп.1.-Спр.215.-Арк.20,21].

Особливістю розвитку соціальних і національних відносин у кримському селі було те, що ставка на бідноту в політиці владних структур Кримської АРСР у 1920-ті роки сполучалася з пріоритетною підтримкою татарських господарств. У звітах за результатами обстеження кримського села за 1925 рік відзначалося, що татарське населення "...вважає себе зовсім звільненою пануючою нацією в Криму і тому часом висуває надмірні вимоги і тим самим створює нерівновагу у взаєминах окремих національностей". Це викликало озлоблення з боку представників інших національностей, наприклад у болгарських селах Кишлавської сільради Феодосійського району після того, як селяни вимушені були сплатити сільгоспподаток за більш високою ставкою, ніж сусідні татарські земгромади, відкрито говорили про неправильну земельну та національну політику держави [8.-Ф.1.- Оп.1.-Спр.389.-Арк.176; Спр.386.-Арк.28].

Найбільш активне невдоволення земельною політикою влади виявляло німецьке населення Криму. З часу початку свого переселення на півострів у 1783 році воно усе більш відчувало втрату своїх колишніх позицій. У 1803 році