В. Г. Бондаренко

УЧАСТЬ ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА В АНТИГЕТЬМАНСЬКОМУ ПОВСТАННІ ДИРЕКТОРІЇ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

Критерієм розвитку суспільної свідомості є притаманна соціальним групам система цінностей ідейних переконань. Саме вона вирішальним чином впливає на усталення певної моделі світосприйняття на певному хронологічному відрізку часу [1, с. 160-161].

На сьогодні в історіографії утвердилася думка щодо оформлення цінностей козацької громади в певну ментально-світоглядну систему десь у XVI ст. [2]. Громадськими цінностями українського козацтва у XVl-XVin ст. були свобода, рівність, братерство, демократизм, республіканізм, хоча погляди та орієнтації протягом часу удосконалювались і ускладнювались.

Козацький світогляд формувався як на національному підґрунті, так і під впливом загальноєвропейських ідей доби Відродження і Просвітництва. Як стверджує італійський дослідник С. Граччоті, Україні вдалося впродовж досить короткого історичного проміжку часу не лише продемонструвати світові своє "пан'європейське покликання", а й долучитися, через утворений тут культ "свободи", до "універсального фонду Європи" [3]. Ідея народного суверенітету і права змінювати владу ввійшла не тільки до європейського, але й світового універсального фонду. Вона стала дороговказом у розбудові громадянського суспільства. До створення Декларації незалежності США і документів Великої Французької революції у Конституції П. Орлика проголошувалось: "Козаки мають за собою право людське і природне, одним із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час" [4].

У XX ст. ця ідея ввійшла до більшості Конституцій світу. Український національно-визвольний рух у новітні часи ґрунтувався на праві народного суверенітету і зміні влади під час другої та третьої хвилі української державності. На це право посилалась Директорія для легітимності повстання проти П. Скоропадського. Це право використовували неодноразово різні громадські організації, партії наприкінці 80-х - початку 90-х рр. XX ст. і під час подій 2004 р.

Активну участь як в подіях 1918 р., так і в сучасних брали різні громадські організації та рухи, бо вони є ознакою демократичного громадянського суспільства. Серед них були і козацькі організації. Їх місце та роль у подіях пов'язаних зі зміною влади залишається мало дослідженою. Участь регіональних козацьких організацій також потребує подальшого дослідження. Тому автор намагався проаналізувати участь козацтва південного регіону у повстанні Директорії у листопаді-грудні 1918 р., виявити причини участі козаків і старшин в антигетьманському виступі, дослідити участь вільнокозацьких формувань у боях з гетьманцями та австро-німецькими військами в Катеринославській та Херсонській губерніях, визначити їх внесок у перемогу Директорії на Півдні України та прослідити подальшу долю учасників вільнокозацького руху.

Аспект проблеми щодо участі козацьких організацій у повстанні Директорії на Півдні України не привернув увагу радянської історіографії. Це було викликано антибільшовицькою позицією та подальшою боротьбою Червоної Армії з вільнокозацькими формуваннями. Незначні за обсягом сюжети ми знаходимо у збірниках, присвячених 10-й річниці Жовтня [5-7]. Цінні характеристики та деякі факти подані у праці Р. Ейдемана та Н. Какуріна [8]. Серед досліджень українських істориків 2040-х рр. XX ст. необхідно зазначити дослідження Р. Бориса, А. Жука, З. Стефаніва [9-11]. Детально події у Катеринославі та губернії у листопаді-грудні 1918 р. висвітлені у роботі І. Мазепи [12]. Загальні аспекти участі Вільного козацтва у повстанні Директорії висвітлені у роботах сучасних українських істориків П. Захарченка, О. Тимощука, Г. Папакіна [13-15].

Джерельною базою статті стали архівні фонди ЦДАВО України та обласних архівів Півдня. Цінний фактологічний матеріал знаходимо у публікаціях загальноукраїнських та місцевих газет, серед яких необхідно назвати: "Армія" (Київ, 1918); "Державний вісник" (Київ, 1918); "Народне життя" (Катеринослав, 1918) "Наша справа" (Катеринослав, 1918); "Одеські новини" (Одеса, 1918). Періодична преса також подає погляди на події різних політичних сил. Використані мемуари козаків та старшин, які були безпосередніми учасниками подій: Ю. Липи, Д. Лимаренка, Ф. Мелешка, П. Михайлика [16-19]. Події, пов'язані з боями у Катеринославі між козаками та прихильниками Білого руху, знайшли відображення у спогадах офіцерів 8-го корпусу - І. Лабинського, Г. Саковича [20-21].

Причини участі організацій Вільного козацтва у повстанні Директорії залишаються недостатньо дослідженими. Вони корінилися у попередніх подіях і мали комплексний характер. Внутрішня політика П. Скоропадського викликала спротив тих прошарків населення, які складали соціальну базу вільнокозацьких організацій Півдня України. Селяни були незадоволені відсутністю земельної реформи, репресіями каральних загонів землевласників, втручанням австро-німецьких військ та їх участю в каральних акціях проти них. Про запеклість цієї боротьби свідчили антигетьманські виступи влітку та восени 1918 року, у яких активну участь брали і Вільні козаки. Ця боротьба на Катеринославщині та Херсонщині стала військовою школою для майбутніх учасників повстання в часи Директорії. До того ж, напівлегальні та нелегальні організації Вільного козацтва вели пропагандистську роботу серед населення. Вступ до створених гетьманом нових козацьких організацій надав можливість зберегти і зброю. Політика Української держави щодо робітників не була підтримана масами. Тим більше, що активну агітацію проводили як більшовики і меншовики, так і українські соціал-демократи.

Гетьманський уряд поступово підпадав під вплив російського шовінізму, а це викликало неспокій і обурення серед українських національних кіл. Між гетьманським урядом і національними українськими колами дійшло до повного розриву. Десятки тисяч представників російської інтелігенції, учених, урядовців утікали з Росії в Україну, де рятували своє життя від більшовицького терору.