війни, яка нагадує нам ті тяжкі часи великої руїни, котра виникла за часи боротьби Дорошенка з Самойловичем і якою так добре скористалися вороги наші, аби приборкати Україну" [31]. Представники Ради, залишаючись лояльними гетьманському уряду, не бажали визнавати справжні причини повстання Директорії, які вони убачали в інтригах Антанти. Для вирішення конфлікту Рада пропонувала провести переговори та досягти національної злагоди. Але такі заклики сприймались вороже населенням і козаками [31].
Козацько-селянські загони під керівництвом І. Луценка почали наступ на Одесу. У місті розгорнулись бої між російськими добровольцями та повсталим українським військом. Частина одеської молоді, яка входила до "Одеської Січі" в 1917 р., влилася восени 1918 р. до першої студентської сотні. Вона часто робила напади на російські шовіністичні організації. Згодом почала формуватися й друга студентська сотня. Саме ці молоді юнаки, за спогадами Ю. Липи, переодягнувшись у німецькі мундири, почали займати важливі об'єкти в місті: банки, пошту, телеграф, водогінну станцію. Інтелігентний вигляд, рішучість і повна мовчазливість зробили своє - пункти було зайнято без опору [32, с. 123-124]. У подальшому ці сотні також ввійшли до Південної групи армії УНР та пройшли значний бойовий шлях.
У Єлизаветградському повіті вільні козаки, які зберегли кадри та зброю, з початком відновлення козацтва при Гетьмані створили курінь під керівництвом сотника Вербицького. 22 листопада 1918 р. курінь і 300 козаків, які прибули на допомогу з Глодосів, захопили владу в Єлизаветграді. Вся влада в повіті перейшла до Вільного козацтва. Частина козаків на чолі з поручиком Недайкашою (до 80 осіб) вели бої в Єлизаветградському повіті проти німців, а пізніше в Олександрівському повіті проти махновців. Друга частина на чолі з сотником Власовим брала участь у наступі та в боях у Одесі. 40 вільних козаків під проводом Івана Шевченка на станції Помішна об' єдналися з повстанцями отамана Козубовського і створили "Курінь Смерті", який діяв на залізниці Помішна-Вознесенськ.
До середини листопада 1918 р. Григор'єв відновив свій вплив у степах України. Григор'євці вибили німців і гетьманців з Верблюжок та Олександрії, після чого він проголосив себе "отаманом повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя та Таврії". На початок грудня 1918 р. загони Григор'єва вторглися на землі Причорномор'я з боку Вознесенська та Жмеринки. Проти 5000 повстанців гетьманці змогли виставити тільки 545 осіб. Гетьманці були розгромлені, а Григор'єв 13 грудня 1918 р. зупинився на станції Водопій на околицях Миколаєва. За домовленістю з німецьким командуванням війська Григор'єва вступили до міста [33].
У січні 1919 р. більша частина козацтва зрозуміла необхідність дій у складі регулярної армії. До Дорошенківського полку, який входив до Запорізького корпусу, вступила значна частина козаків і старшин. Від того часу в Дорошенківському полку існувала окрема Глодоська сотня під командою сотника Скрипки. Боєздатність сотні була високою. Але в сотні продовжували зберігатися традиції Вільного козацтва, не сумісні з принципами та законами регулярного війська.
Взимку та навесні 1919 р. значна частина козаків і старшин з Глодосів та інших сіл брала участь у повстанні М. Григор'єва. Деякі керівники вступили до загонів Н. Махна з метою ведення пропаганди національної ідеї. Махновці не сприйняли ці ідеї. Тому вони втекли з махновських загонів і створили власні повстанські сили. Із приходом денікінців вільнокозацькі повстанські формування вели з ними запеклі бої до весни 1920 р. Після встановлення Радянської влади Ф. Мелешко організував повстання в селах Злинка, Глодоси, Маркове. Більшовицькі війська жорстоко придушили цей виступ. Тільки у Злинці було спалено 400 хат і забито 200 осіб [18; 19]. Рештки повстанців добралися до армії УНР, де разом з козаками Гулого-Гуленка створили шостий курінь Низових запоріжців 1-ї Запорізької дивізії.
Єлизаветградські козаки продовжували боротьбу і в 1921 році. За наказом повстансько- партизанського штабу УНР для організації повстання був направлений в УСРР В.Г. Новицький [34, с. 64-67]. Він організував підпільну вільнокозацьку організацію "Народна помста", до якої вступило більш як 200 осіб. Чекістам вдалося заслати до неї агента й розкрити організацію. У листопаді 1921 р. пройшли арешти і в Єлизаветграді. У справі "Народної помсти" фігурувала 51 особа. 11 з них, у тому числі брати Новицькі, були розстріляні [34, с. 64-67]. Все ж таки організація продовжувала діяти в підпіллі, керівником її став соратник Ф. Мелешка сотник В. Недайкаша.
Отже, незадоволення соціальною політикою П. Скоропадського, репресіями проти козаків і старшин, реквізиціями та переслідуваннями з боку австро-німецького командування привели до участі Вільного козацтва у повстанні Директорії. Фактично формування Вільного козацтва захопили Катеринослав, Олександрівськ, Єлизаветград та інші міста, містечка, села. Після перемоги повстання значна частина козаків і старшин вступила до лав регулярного війська і продовжували боротьбу до 1921 року. Інша частина стала організаторами і керівниками повстанського руху в 1919-1921 роках.
Джерела та література
Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. - К., 2006. - Т. 1.
Черкас Б. Українське козацтво у військово-політичних процесах Великого князівства Литовського (20-30- ті рр. XV! ст.) // "Істину встановлює суд історії": Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. - К., 2004. - Т. 2. Наукові студії.
Граччоті С. Українська культура XVII ст. і Європа // Всесвіт. - 1995. - № 3/4.
Орлик