В.Г. Бондаренко

ВІДРОДЖЕННЯ КОЗАЦТВА НА КАТЕРИНОСЛАВЩИНІ (СЕРПЕНЬ-ЛИСТОПАД 1917 р.)

Відродження української державності на початку 90-х рр. стало поштовхом до відновлення та розвитку козацького руху. Бурхливо почали виникати козацькі товариства, особливо на землях Запорізької, Дніпропетровської, Донецької областей. Цей процес був обумовлений історією, традиціями Запорозької Січі, до якої належали ці землі. У 1995 р. був прийнятий Указ Президента, який розглядав проблеми відродження козацтва. Пізніше були прийняті інші нормативні документи, зокрема "Державна програма з відродження козацтва на 2001-2005 рр.", та відповідні обласні програми. "Програма відродження та розвитку козацтва в Запорізькій області на 2002-2005 рр." затверджена на сесії обласної Ради 28 серпня 2002 р. Важливим чинником державної політики щодо козацтва є використання досвіду попередніх спроб відновити козацтво на Україні. Такою спробою було заснування вільнокозацького руху в 1917-1918 рр. Центрами його були землі Київщини, Катеринославщини, Херсонщини, тобто - гетьманщини, та Січі. Тому дослідження цього модерного досвіду XX ст. на Катеринославщині може стати основою для розроблення регіональної політики з розвитку та поширення козацького руху.

Історіографія вільнокозацького руху на Катеринославщині є незначною та спорадичною. До неї, як і до історіографії всієї проблеми, можна застосувати періодизацію, за якою виділяються три етапи. Перший - 20-30-ті рр. XX ст., другий - 40-80-ті рр., третій починається з проголошення незалежності України. На першому та другому етапах співіснували два напрямки - радянська та національно-державницька історіографія. Перший напрямок був заідеологізований, хоча і збагатив науку деяким цінним фактологічним матеріалом. Недоліком другого була відсутність у розпорядженні авторів багатьох важливих документів і матеріалів, перш за все архівних. Дослідники цього напрямку також не завжди дотримувалися принципу об'єктивності.

Серед досліджень радянської історіографії 20-30-х рр., які містять важливий фактологічний матеріал, ми можемо виділити збірник, присвячений 10-й річниці Жовтневого перевороту на Катеринославщині, працю А. Горба та деякі статті в журналі "Літопис революції" [1; 2; 3]. Українські історики на тому ж етапі присвятили деякі сторінки своїх праць подіям на Катеринославщині, але їхні повідомлення незначні за обсягом та епізодичні. Найбільш цінними є праці І. Мазепи та Д. Дорошенка [4; 5]. Недостатність уваги до Катеринославщини пояснювалась тим, що більшість авторів досліджували того часу - та і в подальшому - історію Звенигородського коша, бо для цього існувала джерельна база і він був найвідомішим серед організацій Вільного Козацтва.

У 40-80-х рр. у радянській історіографії з'являється монографія П. Гарчева, яка подає відомості про вільнокозацький рух на Катеринославщині [6]. У зарубіжній українській історіографії в працях П. Мірчука та П. Феденка представлені деякі факти та висновки щодо подій 1917-1918 рр. на Катеринославщині й участі в них козацтва [7; 8]. Журнали "Українське козацтво" та "Вісті комбатанта" у своїх науково-популярних статтях публікували цінні матеріали, присвячені революційним подіям у катеринославському регіоні [9; 10; 11].

Сучасні українські історики В. Голубко, П. Захарченко, Г. Папакін подають деякі факти з історії Катеринославського коша, але вони розпорошені та неузагальнені, незначні за обсягом. До того ж на закономірності розвитку вільнокозацького руху на Катеринославщині переносяться об'єктивні та суб'єктивні чинники, встановлені ними для Звенигородського коша [12; 13; 14]. В. Лободаєв у дисертаційному дослідженні та статтях головну увагу також приділяє Київщині та Черкащині. Щодо південних організацій Вільного Козацтва, то вони досліджені недостатньо. Знов таки цей автор намагається зробити загальними закономірності вільнокозацького руху регіонів колишньої Гетьманщини [15; 16].

Таким чином, відродженню козацтва на Катеринославщині в історіографії приділялася недостатня увага, відомості носили спорадичний, характер. Не були виявлені особливості становлення та розвитку козацтва в цьому регіоні та стосунки його з іншими осередками Вільного Козацтва в Україні.

Автор статті намагається дослідити причини, передумови, соціальну базу Вільного Козацтва у Катеринославській губернії, розглянути процес становлення та розвитку вільнокозачих організацій, організаційного, юридичного оформлення їх. Він досліджує особливості відродження козацтва на Катеринославщині в період серпня - листопада 1917 р.

Джерельною базою статті стали фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, державних архівів Дніпропетровської та Запорізької областей. Важливе значення мали мемуари та спогади учасників революційних подій, серед яких були як спогади червоногвардійців і керівників більшовиків у місті та губернії [17], так і представників українського національного руху [18; 19]. Губернські газети "Народне життя", "Селянська спілка", "Вісті товариства "Просвіта" та повітові - "Слов'яносербський хлібороб", "Александровская мысль" - також стали цінним джерелом інформації.

Територія Катеринославської губернії невипадково стала центром відродження козацтва в 1917 р. Це було обумовлено низкою певних передумов і причин: безперервність козацької традиції на півдні України, закоріненість козацької ідеї серед широких народних мас, козацький менталітет, використання українським рухом державотворчого потенціалу козацтва.

Важливий аспект досліджуваної проблеми - роль козацького ідеалу в розвитку соціальної активності всіх прошарків населення. Значення цього фактора переоцінити важко. Адже вперше українець побачив перед собою земний і реальний суспільний лад. У свідомості безпосереднього виробника з'явилося і закріпилося стереотипне уявлення про козака як людину, вільну від будь-яких обов'язків перед паном і державою (крім військового), але яка користувалася особливими імунітетними правами (особиста свобода, право на володіння землею, своя юрисдикція тощо). Разом з тим козацький ідеал став не лише ідейним надбанням широких народних мас України. З часом він перетворився на могутній фактор