з села й заховалися в ще одному грецькому селі - Урзуфі. В Ялті розлючені "білогвардійці" діяли вже жорстокіше. Селянський схід був оточений озброєними солдатами, і коли денікінці дізналися про те, що рекрути втекли в невідомому напрямку, вони почали грабувати майно "дезертирів", як живе, так і не живе. Дружин і батьків утікачів пристрасно допитували й лупцювали шомполами. Багато хто з "білих" солдат відмовився брати участь у цій екзекуції й цю непопулярну місію взяли на себе офіцери загону. Близько 25 жінок з Ялти зомліли від побоїв у цей день. Тим часом греки з Мангуша, Ялти та Урзуфа об' єдналися й окопалися в районі Мангуша. На допомогу їм прийшов махновський загін з станиці Новоспасівки та партизанський загін із с. Деревецьке. Вважаючи свої сили малочисельними, грецькі повстанці почали шукати протекції деінде, в першу чергу в Маріупільському парткомі КП/б/У, заявивши про своє йому підпорядкування [2, с.265]. Але з часом греки з союзниками-махновцями отямилися, зрозуміли що їх все-таки більше аніж "білогвардійців" й розбили їх загін, коли той рушив на Мангуш із Ялти.
Командир повстанського загону з села Стара Гнатівка, пізніше 11-го Гнатівського полку 2-ї бригади 1-ї Української повстанської дивізії імені Батька Махна, М.Давидов теж згадував про методи денікінської мобілізації у грецьких селах. В кінці квітня 1919 р. з грецьких сіл Бешево та Ласпи до нього прийшли два делегати від селянських громад й попрохали скорішого захисту від підрозділів Добровольчої армії, що наїжджали в села за харчами та фуражем. "Лапсинський делегат говорив: - Вірите, Марк Тимофійович, жити не дають. Кожен день влаштовують набіги, беруть все, що їм сподобається, навіть дівчат забирають. Допоможіть!" На наступній сторінці грецька тема в мемуарах
М.Давидова продовжується. В бою під селом Велико-Анадолем повстанці підібрали на полі бою легкопораненого унтер-офіцера грецького походження. Останній сказав на допиті, що заліг на полі бою спеціально аби перейти до повстанців. Потім він почав пояснювати комполку специфіку поведінки грецьких громад й мобілізованих у них солдат Добровольчої армії. "У роті 200 чоловік, всі греки, мобілізовані насильно. Направили на фронт для поповнення втрат білої армії. Під час нічного переходу майже половина втекли. Ми, (тобто, унтер-офіцери - В.Ч.) змовились теж тікати, тільки боїмося своїх офіцерів. З вами (тобто махновцями - В.Ч.) воювати не будемо. Наступайте, й ми гарантовано розбіжимося. Стріляти для виду будемо, але тільки вгору.
Чому ж ви не перебили своїх офіцерів?
Ми, греки, - заявив він, - не хочемо втручатися в справи росіян. Як ви вирішите, так і буде.
Офіцерів перебити боїмося: вони росіяни. От якщо ви їх переб'єте, буде добре" [6, с.155].
На початку 1919 р. перед грецькою громадою постав нелегкий вибір. Який з революційних таборів підтримати: комуністичний чи махновський? Проте військовий союз махновців з більшовиками першої половини 1919 р. вирішив цю дилему на деякий час. Після того як по території "приазовської еллади" пройшов фронт саме 3-ї Задніпровської ("махновської") бригади грецькі революційні партизанські загони стали махновськими. Значну роль у налагодженні добрих стосунків відіграв і той факт, що махновці формально сповідували інтернаціоналізм й позиціонували себе, в першу чергу як борців не за національне, а за соціальне визволення.
Краєзнавець Л.Яруцький згадував, що довгий час зберігав у себе текст лекції І. Чубарова "Партизанський рух на Маріупольщині в 1918 - 1919 рр.", написаної в 1966 р. Говорячи про злам 1918/1919 рр., І.Чубаров згадує партизанський загін В.Тохтамишева, що оперував у районі сіл Старий Керменчик, Ново-Петриківка, Ново-Каракуба та Велика Янісоль. В районі грецьких сіл Мала Янісоль, Чердакли, Келлерівка, Македонівка, Сартана діяли партизанські загони Спруцко, Цололо та Богадиці. Згадуються партизанські загони і з південних приазовських грецьких сіл Мангуш та Ялта. Нагадаємо, що греки-колоністи давали заснованим ним в Приазов'ї селам назви тих населених пунктів, у яких вони жили колись у Криму. Найбільшим з місцевих повстанських угрупувань був полк М.Давидова, що налічував до 3000 чол. й мав кінноту. В ньому теж було багато греків, що жили в Старій Гнатівці, хоча це було не грецьке, а грузинське село. З них у полку М.Давидова був сформований окремий грецький батальйон під командуванням саме Івана Чубарова, ім'я якого згадувалося напередодні [2, с.190].
Та скоро ситуація змінилася. В лютому 1919 р. в погодженні з махновським керівництвом більшість грецьких загонів було зведено докупи. В новоутвореному формуванні вже на той час налічувалося до півтори тисячі повстанців. 21 лютого 1919 р. командуючий групою Харківського напрямку (пізніше 2-а Українська армія) О. Скачко видав наказ про створення 1-ї Задніпровської дивізії трибригадного, дев'ятиполкового складу [7, с.150]. Третьою бригадою в ній ставали загони Батька Махна, а 9-м полком (третім у складі бригади) ставав грецький полк під командуванням В.Тохтамишева, що був представлений як комполку начдиву П.Дибенко на станції Пологи [8, с.90]. Володимир Феофанович Тохтамишев був грек-урум, родом з Великого Янісоля. Остання обставина пояснює його татаризоване прізвище. Через місяць начдив представить В.Тохтамишева до нагородження орденом Бойового Червоного прапора за взяття Маруіуполя і запропонує Раднаркому УСРР оголосити йому подяку [7, с.292]. Але за свою належність до махновських повстанців В.Тохтамишев орден так і не отримав, не зважаючи на те що весь час тяжів