загони, включаючи й грецькі, що "славилися дисципліною й ненавистю до білих" протягом цілого тижня вели напружені бої. "Далі Махно витримати не міг. Він там поклав всі загони греків, свою опору. Білі розколошматили Махно, хоча і в них загинули кращі полки. Але вони отримали верх, тому що були краще озброєні, та й військова виучка дала себе знати" [14, с.217]. Махновці змушені були відійти за Дніпро. Але С.Дибець помиляється, перебільшуючи втрати грецьких загонів. 6 липня 1919 р. 9-й Задніпровський полк ще існував. Він знову був не зовсім перебитий шкурівцями. Політзведення політвідділу 14-ї армії за № 86 описує його стан після того, як полк був переведений в Запасно-маршеву бригаду. "У полку дає себе відчути дух партизанщини. Частина червоноармійців та командирів симпатизують Махно. Серед червоноармійців маються великі власники (грецькі села вважалися заможними - В.Ч). Частина боєздатна. Розвинуто національне почуття (грецьке - В.Ч.) й антисемітизм. Політком та командири не приймають заходів до викорінення вказаних явищ. Політична та культурна робота не ведеться. Господарча частина не налагоджена." [17, с.27]
Відразу після цього в середині червня 1919 р. командарм 14 К.Ворошилов наказав М.Давидову сформувати бригаду з приазовської молоді, що відступала на захід. М.Давидов дав на затвердження начальству кандидатури чотирьох полковників, серед яких був і В.Тохтамишев. Нова бригада мала формуватися в тилу в околицях м. Кременчук, куди мали прислати гвинтівки й влаштувати учбові табори. Але три полковники з чотирьох (окрім В.Тохтамишева) збунтувалися й відмовилися покидати позиції [8, с.266], прагнучи продовжувати воювати з "білими" на рідних теренах. При таких обставинах грецькі повстанці остаточно "змахніли", окрім хіба що свого поводиря В.Тохтамишева. Коли в середині 60-х років ХХ ст. Л.Яруцький запитав у колишнього голови Маріупольського партосередку в 1919-1920 рр. В.Варганова про участь маріупольських греків у громадянській війні, той лише процідив крізь зуби: - Куркульня, махновці. [2, с.188].
В жовтні 1919 р. махновці повернулися на Запоріжжя й знову, на пару тижнів, відвоювали "приазовську елладу". Але з нового 1920 р. у стосунках греків з махновцями починається новий етап, який можна назвати "тиловим періодом" (1920-1921 рр.). Під час цього "тилового періоду" греки вже не створювали у Революційній Повстанській Армії України /махновців/ (РПАУ/м/) національних частин розміром у полк, проте надавали махновцям усіляку підтримку. Так, наприклад, якщо розгорнути щоденник дружини Н.Махно - Галини Кузьменко, то можна прочитати, що 18 березня 1920 р. махновці залишили в грецькому с. Богатир анархіста Огаркова, для організації місцевого повстанського загону [9, с.833]. Історії у грецьких селах за участю махновців інколи траплялися гідні пригодницького роману. Так, з січня до середини березня 1920 р. в с. Великий Янісоль, в хаті одного грецького діда переховувався командир 13-го полку РПАУ/м/ О.Лашкевич. В січні 1920 р. він дивом врятувався від червоної погоні й зумів вивезти з оточеного Гуляй-Поля 4 500 000 крб. армійської каси. [9, с.834] Це були фонди Катеринославського банку, експропрійованого махновцями в листопаді 1919 р. Після того як в Велику Янісоль прибула головна маневрова група махновців, до її штабу посходилися партизани- греки й почали розповідати історії про розгульне життя Лашкевича. Останній явно втратив над собою контроль після того, як дізнався що заразився сифілісом. Лашкевич кидався грошами як сам хотів, влаштовував танці, гулянки, робив багаті подарунки полюбовницям, платячи їм по 200 000 "за візит", тощо. "Греки кажуть, що гроші, котрі добуті кров'ю, життям і здоров'ям багатьох повстанців, так легко, так безсоромно розтрачуються їх командирами, й що тепер з такими командирами вони не підуть воювати, а підуть спочатку переб'ють всіх тих, хто за спиною чесних повстанців нажився й тепер розкошує, а потім вже підуть на фронт". Розслідування показало, що в Лашкевича залишилося лише 105 000 крб. Прославленого командира за всіма поняттями анархістської честі треба було розстрілювати. Але Лашкевич не падав духом. Зробивши доповідь про наявність грошей, він запросив представників махновської еліти на вечерю, поїсти новий для махновців харч - чебуреки (чир-чирі по- грецьки). Сам Н.Махно, знаючи наперед долю командира, йти вечеряти чир-чирі відмовився, але його дружина, 23-річна вчителька української мови Г.Кузьменко пішла, разом з подругою й махновським отаманом Абрамом Будановим. Чебуреки всім дуже сподобалися, так що Лашкевич поніс їх в тарілці Батьку, коли уночі проводжав жінок назад з гулянки. В хаті, де зупинився і спав Н.Махно, Лашкевич ще деякий час розважав молодиць картярською грою в "дурника". Однак підтримка добрих стосунків з махновою родиною не допомогли. Наступного дня Лашкевича прилюдно судили й розстріляли на головній площі Великої Янісолі. Відразу після страти Лашкевича махновці привели ще одного злодія, повстанця-грека, "котрий швидко розбагатів" й тут же на площі розстріляли. Після цього був проведений мітинг, де пояснили й про страту цих двох. Селяни залишилися задоволеними. Дехто з них висловлювався: "Видно, що тут закон є, ось чужого все-таки не займай." [8, с.836]
Проте в 1920 р., почувши міць комуністичної влади й побоюючись репресій, частина греків почала відходити від Н.Махно. 24 лютого 1920 р. махновці знову приїхали в Комар й провели тут мітинг. Але на відміну від 1918 р. греки не дали добровольців у загін. Тому