Н.Махно навіть відмовився провести з виборними приватну розмову й не вийшов до них з хати, де зупинився на відпочинок. 25 лютого 1920 р., як свідчить щоденник Л.Голика, махновський загін перебував у Великій Янісолі. Незважаючи на мітинг, дзвін набату й убивство продзагонівців-комуністів греки відмовились воювати [18, с.168]. Але посилення продрозкладки й проведення повальних репресій проти колишніх махновців досить скоро виправили ситуацію. Один лише 22-й радянський каральний полк у березні 1920 р. розстріляв в с. Комар 7 чоловік, в Богатирі - 10, в Константинополі - 12 чоловік, при цьому спалюючи хати [2, с.182].
Вже влітку 1920 р. інформаційні зведення особливого відділу Південно-Західного фронту повідомляли, що лише в с. Комар, за агентурними даними, мається резерв махновців до 1000 багнетів, "напевно, із місцевих жителів"[19, с.6]. Це були так звані махновці-поденники. "Махновцями- поденниками" прийнято називати селян, що підтримували махновців і махновську політику, проте з вікових чи сімейних причин не перебували на постійній службі у РПАУ/м/. Проте, у випадку проведення масштабних одноразових операцій, коли була потрібна, в першу чергу, кількісна підтримка, вони запрошувалися Н.Махном чи іншими його командирами на допомогу. Озброївшись хто чим, ці повстанські підрозділи брали в військовій операції посильну участь, за яку в разі перемоги махновське командування розплачувалося з ними частиною військових трофеїв. Після цього "поденники" поверталися по своїх домівках, ховали зароблене на війні і продовжували своє життя мирних хліборобів до нового прохання Батька. Тому недивно, що бої в околицях грецьких сіл закінчувалися незмінно перемогами махновців.
Про те, що махновці вважали грецькі села своїм надійним тилом, говорить і той факт, що в листопаді 1920 р. засідання Ради повстанської армії, разом із засіданням командного складу, вирішило, що у випадку віроломного нападу червоних військ на Гуляй-Поле війська треба відвести в район Великої Янісолі, що в 60 верстах східніше Гуляй-Поля. Так і сталося, після прориву махновської маневрової групи з Гуляй-Поля вона зупинилася через кілька днів саме у Великій Янісолі. Сюди ж, у грецький район, прийшла на з'єднання з Гуляйпільською й Кримська маневрова група РПАУ/м/, точніше її залишки. Махновські угруповання об'єдналися 6 грудня 1920 р. біля Старого Керменчика. У грудні 1920 р. біля грецького села Константинополь тритисячна маневрова група Н.Махна була оточена переважаючими силами військ Північної групи Р.Ейдемана, але змогла прорватися через їх лави й вийти на оперативний простір [20, с.182].
Бути надійним таємним тилом махновцям грекам ставало все важче. Ще восени 1920 р. по грецьких селах прокотилася епідемія ящуру, що винищила коней. Покотом дохла птиця, свині, корови. Більшість господарств увійшли в зиму 1921 р. практично без запасів. А весною 1921 р. сталась страшенна посуха. Олександра Агафонівна Делієва з Нової Каракуби згадувала: ". все висохло, пропали всі посіви, був страшний неврожай. Для нас, як і для багатьох, почались страшні дні, голодували страшно". Саме голод і припинив активну допомогу приазовських греків махновським повстанцям. Повстанська армія відійшла в інші райони України, що були не так помітно вражені голодом, а потім і зовсім розпалася під ударами переважаючих сил ворога.
Отже, зробимо висновок. Приазовські греки брали участь у махновському русі найактивніше з усіх інших національних меншин Півдня України. Коли єврейські колоністи створювали в лавах повстанців національні роти, а болгари не підіймалися вище загонового рівня, греки дійшли до створення двох повноцінних боєздатних полків. Коли болгари з євреями в 1920 році усіляко намагалися уникнути контактів із повстанцями, грецькі села стали для них надійними базами постачання живої сили, коней та продовольства. І тому зовсім не є дивним, що в 1937-1938 роках радянська влада
пригадала грекам їх участь в антибільшовистській боротьбі. Грецьку громаду звинуватили в створенні повстанської контрреволюційної організації, що ставила собі за мету відірвати частину території СРСР й приєднати її до Греції. Обсяг заарештованих був настільки великим, що Л.Яруцький небезпідставно порівнює розмір репресій у грецьких селах із геноцидом [2, с.189].
Джерела та література
Тепер И. Махно: от «единого анархизма» к стопам румынского короля. - Х., 1924.
Яруцкий Л. Махно и махновцы. - Мариуполь, 1996.
Народи Північного Приазов'я. - Мелітополь, 1997.
Лаврів П. Колонізація українських і суміжних степів. - К., 1994.
Махно Н. Украинская революция (июль - декабрь 1918 г.). - Париж, 1937.
Давидов М.Т. В партизанах // Звезда. - 1959. - № 2.
Гражданская война на Украине 1918-1920: Сборник документов и материалов. В 3 т., 4 кн., - К., 1967. - Т.1. - Кн. 2.
Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - К., 1993.
Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918 - 1921: Док. и матер. - М., 2006.
РДВА. - Ф. 936. - Оп. 1. - Спр. 4.
ЦДАВОВУ. - Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 17.
РДВА. - Ф. 199. - Оп. 3. - Спр. 371.
РДВА. - Ф. 936. - Оп. 1. - Спр. 12.
Бек А. Такова должность. (Рассказывает Дыбец) // Избранные произведения. - М., 1989.
Вольная Кубань (Екатеринодар). - 1919.
РДВА. - Ф. 199. - Оп. 3. - Спр. 186.
РДВА. - Ф. 199. - Оп. 2. - Спр. 156.
Дневник начальника махновской контррразведки Л. Голика // Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы, документы. - К., 1991.
ЦДАВОВУ. - Ф. 2. - Оп. 1.