Інформація про таємні галицько-махновські зв'язки може дещо прояснити ситуацію і щодо того каналу, з якого надійшла інформація про замах. Адже С. Петлюра напередодні зустрічі з Н. Махном терміново залишив місто, а наступного дня під час атаки Умані денікінцями частина "січовиків" не те що здалася у полон, але й перейшла на бік "білих". Ще через день вони будуть перерубані махновською кавалерією, що увірветься до Умані [10.-С.308]. Але це в майбутньому. Поки що махновці в три черги рушили до міста.

Першою їхала група терористів, що мала завдання вбити С. Петлюру. Слідом за нею рушила махновська кавбригада, не інакше як для впровадження порядку в заповненому українськими державними військами місті. Останнім виїхав Н. Махно. Як бачимо, у цілому повторювався григор'євський варіант. Після здійснення убивства Батько повинен був пояснити народу і військам причини і необхідність зробленого.

С. Петлюра чекав зустрічі у своєму потязі. Міський гарнізон був у повній бойовій готовності, адже фронт знаходився не більш як в 10 верстах. Але коли махновці прибули до Умані, потяг із головним отаманом уже міряв шлях на захід, до ст. Христинівки. Передчасність його від'їзду так і залишилася для махновців загадкою. В. Савченко впевнений, що С. Петлюра залишив Умань попереджений своєю контррозвідкою про всю небезпечність майбутньої зустрічі з Н. Махном [61.- С156].

В. Волковинський дещо по-іншому описує події. Згідно з його версією бойовики Н. Махна побоялися здійснити задумане. С. Петлюра півдня прочекав свого гостя в своєму потязі, що посилено охоронявся, але так і не дочекався. Зрозумівши, що акція йде до невдачі, делегація махновських терористів пояснила С. Петлюрі, що Н. Махно не зможе приїхати через ускладнення на фронті. "Запідозривши небезпеку (через що, власне? - В.Ч.), С. Петлюра спішно від'їхав" [59.-С.126]. Прикро, що В. Волковинський за звичкою не вказує джерело поінформованості.

Поки махновці їздили в місто похідна типографія РПАУ/м/ надрукувала відозву "Хто такий Петлюра?" По суті, це було повернення до старих оцінок ідеї національної державності. Ці висновки випливали із загальної анархістської доктрини, де поняття "держава" і "капітал" сприймалися як невід'ємні частини єдиного цілого. І не могли існувати інакше, як породжуючи одне одного. Якщо вас закликають до побудови держави, наприклад національної, то її незворотнім результатом буде і поновлення капіталістичних порядків. Можливо, інших за формою, але тих самих за сутністю, з обов'язковою експлуатацією людини. Тому С. Петлюра оголошувався "ворогом трудового народу", який уже не раз разом із Центральною Радою "продав Україну німецьким генералам", а тепер "продає французьким та англійським капіталістам, прагнучи добитися влади над нами." [62.-С.9]. Не можна не помітити, що махновці грають на національній струні, збуджуючи ненависть перед перспективою ще однієї іноземної окупації.

На схилі дня 24 вересня 1919 р. махновці опинилися в повному оточенні білими військами. Петлюрівці замість обіцяного наступу задкували по всьому фронту. Ніяких звісток стосовно того, чи повідомлялося махновцям про необхідність відступу, не мається. Кавалерійська бригада денікінського генерала Попова, обійшовши махновців з флангу, зненацька нальотом оволоділа Уманню, відрізавши РПАУ/м/ від петлюрівців. Наказ генерала Слащова по військах вимагав у триденний термін знищити банди Махна, які "повністю деморалізовані, дезорганізовані, мають нестачу в харчуванні й озброєнні" [9.-С.525].

Натхненні цим наказом денікінці надіслали до петлюрівців ще одну делегацію. Останні вважали можливим приймати денікінські делегації навіть після початку бойових дій, що самі махновці вважали неприпустимим і своєрідним виявом нещирості. 25 вересня 1919 р. до групи військ отамана Бушковського, що підпорядковувалася керівництву УГА, приїхали представники від "Донців, Кубанців" і 5-ї "денікінської" дивізії. Делегати заявили, що головним своїм завданням вони вважають "розігнати банди Махна", а взагалі-то борються за волю своїх (козацьких. - В. Ч.) областей і Установчі збори" [29.-С.65].

Паралельно цьому, на засіданні армійського штабу Н. Махно заявив, що все, що було до цього дня, не варте уваги, а справжня війна почнеться завтра. 26-27 вересня 1919 р. розгромивши "білі" полки, що оточували її, РПАУ/м/ ринулася вглиб денікінського тилу до часів своїх найбільших успіхів.

При цьому своїм проривом махновці порушили пункт договору, не посвятивши у свої плани петлюрівське командування, але в тактичному відношенні вчинили цілком правильно. Треба визнати, у разі відступу армію чекав би страшний кінець від епідемії тифу та морозів, як це і сталося з армією УНР. Тиф усе одно наздогнав махновців, але із запізненням на два місяці, що дало їм змогу завдати денікінцям смертельного удару.

Розуміння того, що угода фактично є розірваною, дійшло до старшинського і рядового складу армій УНР далеко не відразу, так як ніяких офіційних повідомлень протимахновського змісту керівництво УНР не зробило. Так після Перегонівського бою штаб УГА намагався слідкувати за пересуваннями махновців якомога довше, продовжуючи вважати їх союзниками. Щоденник штабу УГА 1 жовтня 1919 р. повідомляє, що махновці пробилися до Новоукраїнки і стоять там "б'ючись з білими" [29.-С.73]. Усе стало на свої місця лише тоді, коли восени 1919 р. махновський рух почав претендувати на репрезентацію всієї України і на сторінках своїх газет обзивати Петлюру зрадником і ворогом народу [63].

Але повернемося трохи назад. Підписаний договір не вирішував усіх суперечностей, але багато в чому підготував їхнє вирішення. Сторони визнавали право на взаємне