Під час цього візиту і відбулася зустріч Н. Махна з М. Ірчаном. У своїх мемуарах Н. Махно зізнається, що літом 1918 р. розмовляв українською мовою настільки погано, що соромився себе. М. Ірчан, що зустрівся з Н. Махном у вересні 1919 р., уже відмічав, що Н. Махно добре розмовляв рідною мовою [24.-С.19]. Не будемо забувати, що це була чи не перша в кар'єрі Н. Махна зустріч із журналістом. Звісно, Н. Махно намагався не завдати собі сорому.

Переговори з представниками 1-го корпусу УГА продовжилися в містечку Козятин і тривали декілька днів [37.-С.7]. Серед галицьких солдат ходили навіть чутки, що Н. Махно погоджується увійти до складу УГА [38.-С.119]. До цього, звичайно ж, справа не дійшла, але "отаман Махно поставився до УСС з довірою і відразу погодився продовжити праве крило бригади", - повідомляє стрілецький історіограф [14.-С.140]. Попередньо домовившись, махновці зайняли ділянку фронту. Остаточне оформлення відносин мало відбутися після приїзду високопоставленого керівництва армією УНР. Появу єдиного фронту можна приблизно датувати, спираючись на наказ №218 штабу 1-ї бригади РПАУ/м/ командиру 2-го Юзівського полку, відданий 13 вересня 1919 р. Полк повинен був зайняти позиції праворуч від Умані і зв'язатися з петлюрівськими частинами [39.-С.109].

Поки війська рухалися, на диспозиції стався прикрий інцидент. Махновцям, що рухалися з Голованівська, біля р. Синюхи заступили шлях курені 5-ї дивізії Київської групи. Махновці завдали їм поразки і, "насідаючи з усіх боків", примусили відступати до Умані, де тільки і зсувалося, що вони приєднуються до армії УНР [40.-С.77]. Напередодні підписання договору інцидент постаралися зам'яти, начебто нічого й не сталося.

Війська розташувалися в такому порядку. Махновці чисельністю не менш 15 000 чол. тримали фронт південніше Умані берегом р. Ятрані. На південь в районі Ольвіополя знаходилися частини Волинської групи (близько 4000 чол.), а на північ - частини УСС і повстанців Ю. Тютюнника, націлені по лінії залізниці на ст. Шполу, чисельністю також не більше кількох тисяч.

З розквартированими в Умані Січовими стрільцями у махновців склалися цілком добросусідські відносини. Тут зустрілися вигнанці рідних країв: окупованої поляками Галичини і захопленого денікінцями Запорожжя. Для особистого знайомства з частинами УГА до Умані, в оточення агітаторів приїздив Н. Махно. Так як журналістів поблизу не було Н. Махно розмовляв російською мовою. Приїхав він з ескортом у кілька десятків кавалеристів і двома кулеметами на тачанках. Офіційна махновська делегація, що окрім Батька включала ще чотирьох представників штабу РПАУ/м/, відвідала штаб УСС.

І. Калина описує Н. Махна в Умані: "Сам "батько" мужчина міцно збудований, середнього росту, в синій чумарці з зеленим поясом. Подаючи мені руку, сказав: "Батько Махно" [41]. Старшині Калині таке вітання здалося неввічливим.

Зауважимо, що Н. Махно вирядився "по-українському" спеціально, зазвичай він у таких костюмах ходив хіба що на розвідку, в офіційному спілкуванні одягаючись або по-військовому, або під "анархіста", залежно від обставин.

Збереглася сумісна фотографія махновських і "січових" кавалеристів. Махновці називали галичан "золоторукавчиками", за аналогією із "золотопогонниками", але без особливої злості. Січові "старшини" відгукувалися про махновців, як про людей, наділених розмахом і відвагою, хоча і схильних "до криміналу" [34.-С.139].

Але цього ж дня на ст. Христинівка, що знаходиться поряд з Уманню, стався дивний інцидент. Сюди з візитом у штаб 1-ї бригади УГА приїхала людина, що назвалася Х. Шпотою. Але характер подальших подій змушує нас засумніватися в тому, що це був саме Х. Шпота. Прикрившись цим іменем в розташування галицької частини прибув сам Н. Махно. Що дозволяє нам висунути подібне припущення?

По-перше, Г. Кузьменко характеризувала Х. Шпоту як людину, що мала вигляд "яскравого українця, що говорив літературною українською мовою" [42.-С.188]. А петлюрівський сотник М. Луцький, спогади якого переказує В. Волковинський, запевняє, що бачений ним Х. Шпота "говорив нескладно і ледве знав грамоту" [34.-С.137]. І справді, Н. Махно хоч і старався вивчити українську мову заново, але поки що говорив нею явно недосконало.

По-друге, костюм Н. Махна під час його візиту до Умані і костюм "Х. Шпоти" в Христинівці абсолютно однакові ("темна свита із зеленим поясом"). Схоже на те, що під час свого візиту до Умані, Н. Махно одержав агентурні відомості, що на ст. Христинівка проходять переговори петлюрівців із денікінцями, і вирішив особисто перевірити цю інформацію, взявши собі Хомине посвідчення особистості і навіть не переодягнувшись. Це, до речі, пояснює і той факт, чому махновський зв'язковий без будь-якої доповіді і дозволу зайшов до кімнати начальника штабу.

По-третє, дивує реакція "Хоми" на побаченого в штабі денікінського полковника. Показуючи махновське нетерпіння до офіцерів, махновець з місця навскач вилаяв полковника й кинувся бити йому пику, аж поки петлюрівські старшини не виштовхали "Х. Шпоту" в сусідню кімнату. Денікінець відразу впізнав махновські звички і почав дорікати галичан у дворушництві. Довелося сказати, що це не махновський, а свій повстанець, який за свій вчинок дістане заслуженого покарання. У сусідній кімнаті, схопивши