Так от. Роман Купчинський (1894-1976) - письменник, журналіст, старшина УГА, автор поезії та музики близько 60 пісень, зустрічався з Х. Шпотою в Кам'янці й характеризував його як "селянина, дуже розумного і хитрого" [43.-С.9,12]. А розумний і хитрий так себе не поводить. А про скажену вдачу Нестора Махна відомо стільки, що навіть необхідність робити посилання відпадає. Реакція Н. Махна на білогвардійських офіцерів була такою, що він відразу втрачав самовладання. Інші характеристики "христинівського Хоми", повідомлені М. Луцьким, теж підходять до Н. Махна: "це була сіра, непомітна людина: такий собі невисокий, кремезний дядько" [34.-С.137].

Н. Махно не просто часто ходив у розвідку. Він любив ходити в розвідку, задовольняючи цим якісь свої глибокі духовні потреби. І ходив він у розвідку, постійно видаючи себе за інших людей і навіть перевдягаючись. А тут навіть перевдягатися не прийшлося. На документи того часу ніяких фотокарток клеїти було не потрібно, вартовим доводилося вірити лише печаткам і власній інтуїції. Х. Шпоту ніхто в Христинівці серед петлюрівців в обличчя знати не міг, та якби і знав, то все одно Н. Махну нічого особливо небезпечного не загрожувало. От він і вирішив під час свого візиту до Умані особисто перевірити лояльність новоспечених союзників. І побачив те, що боявся побачити. І коли схоплений за комір махновський зв'язковий кричить, що про все розповість батькові Махну, то петлюрівські старшини, що стоять поруч, зовсім не розуміють цього тонкого і, до речі, чисто махновського жарту. Адже Батько Махно сидить тут же, поруч, на стільці, але його ніхто з них не помічає.

Трагедія ситуації в тому, що ніякі акти доброї волі під виглядом турботи про поранених махновців уже не могли впевнити Н. Махна в тому, що з ним ведуть чесну гру. І головною причиною подібної впевненості стали навіть не підозри і донесення про контакти петлюрівців з денікінцями, а відомості про існування у РПАУ/м/ внутрішньої змови.

Результати впливу українських активістів на Н. Махна не задовольнили їх запитів. Посилаючись на важке військове становище, Н. Махно не пішов на негайне прийняття гасел національного визволення і переніс їх "до кращих часів в площину теоретичної дискусії" [23.-С.51]. Тривожило і масове повернення в армію російських і єврейських анархістів. У цих умовах українські патріоти наважилися на ризикований крок - реалізацію змови з метою підпорядкування махновських частин армійському командуванню УНР. А сама змова сягала своїм корінням ще до липня 1919 р.

Джерела, що проливають хоч яке-небудь світло на ці події, вкрай убогі, що пояснюється таємним характером справи. І тепер сповіщає тільки те, що змова була, і що скоріше за все українську групу заслало петлюрівське командування [23.-С.51]. У цьому твердженні можна вгадати припущення, що змова тягнеться від місії Х. Шпоти в Кам'янець. Але ці підозри не були зовсім правильними.

Більш конкретні відомості наводить В. Дубровський, посилаючись на свого інформатора Р. Купчинського, а той на почуте від Х. Шпоти під час його візитів до петлюрівців. Останній із них припадає вже на уманські часи. Хома вів серед старшин української армії довгі й цікаві розмови з української тематики і не мав ніякого ентузіазму щодо махновського анархізму. З його слів, він у липні 1919 р. вступив у змову з Феодосієм Щусем на випадок зняття Н. Махна з посади командарма на свою користь. Після повернення з Кам'янця Х. Шпота залучив до змови і Г. Кузьменко. "Вона була б рада побачити серед петлюрівців всю махновську армію" [43.-С.9], - оповідав він згодом. Так як вперше про цю змову Х. Шпота розповів петлюрівцям ще в Кам'янці-Подільському, то виходить, що після створення єдиного фронту з махновцями петлюрівці знали про неї, але не те що повідомили Н. Махна про небезпеку, а навіть не порадили змовникам припинити свою діяльність, скоріше за все, вбачаючи в них останній аргумент у переговорах.

А союзу Шпоти, Щуся і Кузьменко таки було під силу скинути Н. Махна з посади, принаймні в умовах вересня 1919 р. Безсумнівно основну роль у цій змові відігравала фігура Ф. Щуся. Феодосій (його ще часто помилково іменують Федором) Щусь (1893-1921) був найвідомішим після Н. Махна командиром РПАУ/м/ і своєрідним узагальненим образом махновця, що відзначався хоробрістю, жорстокістю і, що досить дивно, мав репутацію людини особисто відданої Н. Махнові. Проте Ф. Щусь завжди намагався триматися автономно, так як був уродженцем с. Великої Михайлівки (Дібрівка) і не входив до головних махновських земляцтв: гуляйпільське і приазовське. При цьому Ф. Щусь був здатний на антимахновські акції. Якщо вірити В. Білашу, восени 1918 р. Ф. Щусь за завданням махновських командирів таємно зґвалтував тодішню громадянську дружину Н. Махна - телефоністку Тіну, що занадто відволікала Батька від роботи, і примусив її покинути табір махновців [10.-С.155].

Задуми змовників згідно з логікою подій спрямовувалися на те, аби РПАУ/м/ замість запланованої рівноправної сторони угоди просто увійшла б до складу армії УНР як підпорядкований їй підрозділ. Цілком зрозуміло, що, обпікшись на подібних стосунках з Червоною армією, Н.