В. А. Добровольська

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ-ЖІНОК ПІВДНЯ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Пріоритетною сферою соціально-економічного та культурного розвитку Української держави є освіта. Національні системи та моделі освіти розвиваються під впливом певних історичних, політичних і соціальних умов. Розвиток і реформування системи освіти України значною мірою визначаються сучасними міжнародними педагогічними стандартами. Оновлюється роль вчителя, як примножувача культурної спадщини, творця умов для саморозвитку і самонавчання дітей, висококваліфікованого фахівця, який володіє значним арсеналом інноваційних технологій організації навча- льно-виховного процесу. Підготовка вчителів - важлива складова державної освітньої політики. Саме тому вивчення досвіду підготовки педагогів на Півдні України у другій половині XIX - на початку XX століття є корисним. В умовах реалізації тендерної політики питання забезпечення шкіл вчителями жіночої статі викликає інтерес.

В історіографії зазначеній проблемі приділено недостатньо уваги. Радянські дослідники подають як загальну характеристику системи дореволюційної освіти взагалі, так і педагогічної зокрема [1; 2]. Але при цьому окремо не розглядають процес навчання і виховання дівчат. Українська дослідниця О.Аніщенко висвітлює питання розвитку професійної освіти жінок України, у тому числі й педагогічної [7]. Інші сучасні дослідники, розглядаючи процес створення та розвитку системи освіти українських губерній, побіжно торкаються й сторінок історії педагогічних шкіл [21; 27]. Про юридичне, матеріальне, соціальне становище освітян України другої половини XIX - початку XX століття йде мова у статті В.Молчанова [23]. Метою дослідження є висвітлення питання діяльності освітніх закладів для підготовки вчителів жіночої статі Півдня України (Катеринославської, Таврійської, Херсонської губерній) у другій половині XIX - на початку XX століття, розкриття особливостей матеріального і соціального становища вчителів, рівня їх професійної підготовки.

У другій половині XIX століття в результаті проведення демократичних реформ 1860-70-х років відбувалося залучення жіноцтва до виробництва - суспільного та промислового. Представниці жіночої статті ставали повноцінними працівниками різних сфер економічної діяльності, що забезпечувало їм фінансову незалежність від чоловіка або батька.

Царський уряд під впливом цих об'єктивних передумов починає створювати законодавчу базу системи жіночої професійної освіти. Так, у 1900 році при відділенні наукового комітету з технічної та професійної освіти Міністерства народної освіти був створений спеціальний відділ для керівництва жіночими професійними навчальними закладами [1, с. 322].

Однією з головних проблем системи освіти була проблема підготовки вчительських кадрів для народної школи. Діяльність жінок вже не обмежується службою в якості домашніх вчительок, як це було в першій половині XIX століття, їх прилучають до педагогічної роботи в народних школах. Вчительок для початкової школи стали готувати жіночі гімназії, інститути шляхетних дівчат, єпархіальні жіночі училища, вчительські семінарії, церковно-вчительські та другокласні вчительські школи, курси та ін. [2, с. 97].

Підготовка вчителів знаходилася головним чином у підпорядкуванні Міністерства народної освіти (далі MHO), Синоду і Відомства установ імператриці Марії. У 1870 році було видано "Положення про вчительські семінарії", відповідно до якого зазначені школи почали засновувати уряд і земства. Ці заклади були чоловічими і жіночими. На Півдні України у зазначений період працювали тільки чоловічі вчительські семінарії - у Херсоні та Новому Бузі [3, с. 1 -2].

Частково потребу в народних вчителях задовольняли церковно-вчительські школи, що відкривалися Синодом. Так, в 1908 році працювало 18 церковно-вчительських шкіл (з них шість - жіночих), що готували протягом трьох років кадри для церковнопарафіяльних училищ [2, с.107].

Церковно-вчительські школи мали загальноосвітню програму, з курсу якої були виключені іноземні мови й тригонометрія. Це робилося для того, щоб випускники не могли продовжити навчання в вищій школі та почали працювати за обраною спеціальністю. До цих шкіл приймали осіб 15-18 років, які могли сплачувати за навчання 80 крб. за рік. У навчальних планах помітною була доля предметів релігійного циклу: закон Божий, церковна історія, церковнослов'янська мова, церковний спів з регентоведенням. Якісною була педагогічна і реміснича підготовка (педагогіка, дидактика, гігієна, іконопис, методика різних дисциплін, окремі ремесла) [2, с.107].

Для підготовки вчителів шкіл грамоти почали відкривати жіночі другокласні вчительські школи із терміном навчання один-три роки ("Положення про другокласні вчительські школи" 1905 року). У Катеринославській губернії працювало вісім таких шкіл, лише одна з яких була жіночою [4, с.39].

До цих закладів приймали учнів 13-17 років з освітою в обсязі однокласної школи [5, с.189]. Учні вивчали закон Божий, російську і церковнослов'янську мови, дидактику, арифметику, церковний спів, географію, історію, додатково - музику, сільське господарство, іконопис [4, с.40; 6, с.537]. Плата за навчання - 50 крб. за рік. Зазначені школи забезпечували своїм вихованцям елементарний рівень освіти, що дозволяло за короткий час і за невеликих капіталовкладень з боку держави підготувати вчителів для народної школи.

З 1879 року створювалися педагогічні класи і курси при інститутах шляхетних дівчат і жіночих церковнопарафіяльних училищах, випускниці яких отримували атестат на звання домашньої вчительки. "Положення про педагогічні класи" 1874 року проголосило створення додаткового педагогічного класу в гімназіях та прогімназіях. За повелінням імператора у 1881 році дівчатам, які закінчили курс прогімназій і 4-х нижчих класів гімназій, надавались права на звання "початкових учительок" [7, с. 33].

Доля цих вчительок була помітною серед представників педагогічних закладів. Так, у 1908 році у Катеринославській губернії 228 вакантних посад педагогів були заміщені за рахунок випускників: жіночих гімназій