Здобути педагогічну освіту можна було шляхом педагогічного екстернату, склавши спеціальний іспит при університетах чи інших навчальних установах ("Правила і програми спеціальних випробувань на звання вчителя початкового училища, затверджені MHO 20 березня 1896 року" ) [9, арк.38].

На іспити при університетах для здобуття звання вчительки гімназії допускалися жінки, які прослухали навчальний курс обраного факультету у якості сторонніх слухачок протягом 4-5 років. Вони складали іспити з російської мови, математики, фізики, латинської мови та однієї з нових мов у обсязі курсу чоловічих гімназій [10, арк. 143 зв, 238]. Навчальний курс жіночих гімназій, єпархіальних училищ за обсягом значно поступався курсу чоловічих гімназій, тому ці іспити були важкими.

Вчителями початкових шкіл та домашніми вчителями могли стати освічені люди, які витримували при багатокласних училищах іспити з закону Божого, російської мови, арифметики, історії, географії, чистописання [11, арк. 1; 9, арк. 38-40 зв.; 12, арк.68зв.-69].

Значну кількість вчителів давали короткострокові педагогічні курси. У 1900 році MHO створило "Правила про однорічні курси для підготовки вчителів і вчительок початкових училищ", у 1907 - у зв'язку із обговоренням питання про введення загальної освіти - Правила про дворічні та трирічні педагогічні курси" [13].

Яскравим прикладом діяльності таких педагогічних курсів було функціонування спочатку однорічних, а з 1910-1911 н.р. - дворічних педагогічних курсів для підготовки вчителів початкових училищ при Сімферопольскому п'ятикласному міському училищі. Абітурієнти повинні були мати 16 років, освіту не нижче курсу міських за Положенням 1872 року училищ. Довгий час дівчатам був закритий шлях на курси, а допущені вони були лише при перетворенні курсів у дворічні.

Навчальний план дворічних педкурсів при Сімферопольському п'ятикласному міському училищі передбачав розподіл дисциплін на теоретичні й практичні. Теоретичні дисципліни поділялися на загальноосвітні (закон Божий, церковнослов'янська мова, російська мова, теорія словесності, історія російської літератури, математика, історія, географія, фізика, природознавство, малювання, спів) та спеціальні (психологія, логіка, педагогіка, дидактика, училищеведення, гігієна, сільське господарство, методика викладання різних предметів) [12, арк.84]. Практичні заняття передбачали проведення уроків із різних дисциплін.

Курси утримувалися на кошти МНО - 2 000 крб., з другого року - 3 600 крб. за рік. Допомога держави дозволяла проводити безкоштовне навчання, найбідніші учні отримували з коштів МНО субсидії 50-100 крб. за рік за умови після закінчення курсів проробити на посаді вчителя не менше двох років [12, арк. 66-68 зв.]. Завідування школою покладалося на вчителя-інспектора Сімферопольського п'ятикласного міського училища.

Царський уряд сприяв відкриттю не тільки постійних педагогічних курсів, але й тимчасових. У 1875 році MHO створило "Правила про тимчасові педагогічні курси для вчителів і вчительок початкових народних училищ", метою яких було ознайомлювати педагогів з методикою викладання і вдосконалення їх знань із окремих предметів.

У Херсоні щорічно проводилися для осіб обох статей літні регентські курси, що працювали при місцевому музичному училищі імператорського Російського музичного товариства [14]. Навчання тривало протягом чотирьох місяців, плата - 24 крб. за весь курс. Програма відповідала навчальному плану регентського класу придворно-вокальної капели. На іспит вимагалося представити самостійний власний твір для хору (духовного й світського).

Підвищенню вчительської кваліфікації, посиленню обміну досвідом сприяло проведення курсів не тільки на місцевому рівні, але й державному. Так, влітку 1901 року в Петербурзі для вчителів всіх регіонів працювали короткострокові курси з домоведення і кулінарної справи, наступного року - з методики викладання рукоділля для вчительокз платою 15 крб. за курс [15, арк. 2; 16, арк.194].

Земства не тільки фінансували відрядження народних вчителів на столичні курси, але й організовували більш доступні курси на території своїх губерній. Так, згадаємо деякі літні курси: церковного співу і псалмодичного читання для вчителів обох статей (Сімферополь, 1910), ручної праці й плетіння кошиків для земських вчителів (Херсонський повіт, 1902), садівництва для земських вчителів Таврійської губернії (Сімферопольський повіт, 1902) [17, арк.100]. На відміну від цих вузькоспеціальних курсів, загальноосвітній характер мали щорічні курси, створені Катеринославською земською управою для вчителів і вчительок народних шкіл під керівництвом професора вищого гірничого училища В.Курилова [18, арк. 202-202 зв.; 19, с. 33].

Якщо у дореформеній школі вчителів жіночої статі не було, то вже на початку XX століття для Півдня України характерним було швидке зростання чисельності жінок-учителів у початкових навчальних закладах внаслідок ефективної роботи мережі педагогічних шкіл [20]. У губерніях Одеського навчального округу в 1894 році жінки становили 29,6% від загальної кількості вчителів у сільських училищах, а в 1911 році - вже 42,9% [21, с.97].

Якою ж була роль вчителя у тогочасному суспільстві? Розглянемо матеріальне і соціальне становище вчителів, їх освітній рівень. Відношення до вчителів було неоднозначним. Держава, з одного боку, розуміла необхідність підтримки їх в матеріальному плані, з іншого - недостатньо працювала у цьому напряму. Найбільш нестабільним було матеріальне становище вчителів початкової школи. Протягом першого десятиліття зарплата коливалася від 50 до 600 крб. за рік в залежності від засобів утримання школи, педагогічного стажу, посади вчителів, навантаження. Від земства педагоги отримували прибавку (50-75 крб.) за вислугу років [22, с.35]. Законом від 3 травня 1908