Середня заробітна плата вчительського персоналу вищих початкових училищ Херсонської губернії дорівнювала приблизно 450 крб. за рік, однокласних міністерських шкіл - 350-400, міських - 300-420, земських - 300-350, однокласних церковнопарафіяльних, шкіл грамоти - 250-350 крб. [24, с.216-218; 25, арк.123-182 зв.; 26, с. 291-292]. Про низький рівень заробітної плати вчителів свідчать такі дані: мебльована кімната у Миколаєві здавалася за 12-15 крб. за місяць, дрова для опалення кімнати коштували 32-27 крб. за сажень (213,36 см) [27, с.11].

Матеріальне становище вчителів середньої школи було набагато кращим, ніж народних учителів, їх істотною перевагою була наявність службових і пенсійних прав. На початку XX століття при оплаті вчителів були введені чотири розряди залежно від вислуги років. Зарплата педагогічного персоналу урядових середніх навчальних закладів у 1903 році коливалася від 840 крб. (п'ятилітній стаж) до 1 260 крб. за рік і вище (15-25 років стажу). За додаткові уроки сплачували від 33 до 70 крб. [28, арк.4].

У 1905 році MHO видало розпорядження про збільшення зарплати вчительському персоналу урядових шкіл на 20% до поурочної плати, крім керівників школи, голів педагогічних рад, пенсіонерів, класних наглядачок [29, арк.7]. Але ці заходи суттєво не змінили становище вчителів. Вони змушені були знаходити додаткові джерела заробітку: завідувати бібліотекою, вести курси для дорослих, займатися статистикою, сільським господарством та ін. Вчителі з середньою освітою, випускниці педагогічних класів гімназій (яких називали "педагогічки") покращували своє матеріальне становище, даючи приватні уроки.

У вищій школі грошове утримання викладачів було набагато вищим. Зарплату педагогічному персоналу вищих жіночих курсів призначала педагогічна рада, тому зарплата викладачів Одеських вищих медичних жіночих курсів за лекції у 1910 р. коливалася від 400 до 2 200 крб. за рік в залежності від наукового ступеню викладача та його навантаження [ЗО, арк.1 -16].

У зв'язку із необхідністю підвищення авторитету вчительської праці та матеріального утримання великої кількості вчителів-пенсіонерів, з 1 січня 1901 року при MHO засновано пенсійну касу для народних вчителів і вчительок, вступ до якої був добровільним. Із зарплати педагогічного персоналу жіночих гімназій проводилися 6% відрахування до пенсійного капіталу (Закон 10 червня 1900 р.) [31, арк.26]. Право на пенсію давали 15 платних років участі в касі. Розмір пенсії був нижчим за зарплату - від 64 до 275 руб. за рік [23].

Небагато вчителів отримували пенсію, бо не витримували довго на педагогічній ниві. Тривалість служби народних вчителів Херсонської губернії була нерівномірною: 1-5 років (48,1% вчителів), 5-10 років (22,3%), 10-15 (11,3%), а від 25 років і вище-лише 5% [24, с.212; 32, с.767]. Причинами цього були: зміна професії, заміжжя, смертність внаслідок поганого матеріального становища, відсутність гарантії на пенсійне забезпечення, політична безправність вчителів.

Соціальний склад учительок початкових шкіл Херсонської губернії у 1905 році був таким: дворяни і чиновники - 26,1 %, міщани -21,9, духовенство - 17,5%, купці -13,1%, селяни — 10,1 %, інші — 11,3 [24, с.202]. Чоловіки-педагоги за походженням були переважно із селян, міщан і духовенства. Отже, представниці вищих і середніх станів суспільства мали фінансову можливість отримати середню освіту, що цілком вистачало для викладання у початковій школі.

Освітній рівень народних вчительок Херсонської губернії характеризувався наступними даними: вузи закінчили 3,4% вчительок, гімназії — 56%; прогімназії - 6,8%, єпархіальні училища — 10,8%, педагогічні курси - 2%, отримали свідоцтво на звання вчителя - 12,9% та ін. [24, с.208-209]. Серед вчителів початкових шкіл абсолютна більшість мала загальну середню освіту, що вказує на плідну роботу жіночих гімназій у справі підготовки вчителів.

У свою чергу, жіночі гімназії, як правило, мали незначні матеріальні кошти, тому користувалися педагогічним персоналом чоловічих середніх і вищих навчальних закладів [33, арк.4-5 зв.; 34, арк.7-8]. Вчительки жіночих інститутів, гімназій і прогімназій мали переважно середню освіту, викладачі професійних шкіл - середню та спеціальну підготовку. Так, у 1909 році у приватній безкоштовній жіночій профшколі вчительки А.Машковцевої (м. Сімферополь) працювало вчительок з вищою освітою - 2, спеціальною підготовкою - 8, середньою та початковою освітою - 2 [35, арк. 2].

Таким чином, у другій половині XIX - на початку XX століття на Півдні України вчителів готували вчительські семінарії, церковно-вчительські та другокласні вчительські школи, педагогічні класи і курси при жіночих єпархіальних училищах, гімназіях, багатокласних міських училищах. Ці школи сприяли активному залученню жіноцтва до суспільного і промислового виробництва, розвитку освітнього рівня і підвищенню їх ролі у суспільстві. Але так і не відбулося зрівняння в правах з чоловіками, що виявлялося в оплаті праці, обмеженому виборі професійної діяльності, освіти. Утримувалися школи в основному за рахунок приватної та громадської ініціативи, відчували брак урядової допомоги, і не могли швидко забезпечити країну кадрами.

Джерела та література

Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X - початок XX століття): Нариси / М.Д. Ярмаченко (відп. ред.), Н.П. Калениченко, С.І. Гончаренко та ін. - К., 1991.

Паначин Ф.Г. Педагогическое образование в России: (Историко-педагогические очерки). - М., 1979.

Ведомость о числе учебных заведений и учащихся в Херсонской губернии за 1901 год // Державний архів Херсонської області. Херсонское губернское земство. - Б.м., 1902.

Отчет о состоянии церковных школ Екатеринославской епархии