Миколи І були відкриті казенні єврейські училища, що підпорядковувалися МНО і мали викладачів-християн. Єврейські общини відносилися до таких шкіл як до антиєврейського явища і не пускали туди своїх дітей. У 1873 році більшість училищ були закриті, а ті, що залишилися, перетворені в одно- і двокласні "єврейські початкові училища" [2, с.134].
Стан єврейської освіти можна розглянути на конкретному прикладі. У Миколаївському градоначальстві у 1903 році приватних єврейських училищ було 9, хедерів - 27, єврейських двокласних казенних училищ - 1, всього - 37 шкіл. Для порівняння: християнських училищ було всього 21 [5, с.83- 84]. У той же час рівень жіночої єврейської освіти був незадовільним: три жіночі приватні єврейські училища на фоні 34 чоловічих єврейських шкіл Миколаївського градоначальства [6, с.81-82]. Кількісне переважання єврейських шкіл над іншими релігійними школами пояснюється кількома причинами: євреї складали 20% від всієї кількості населення Миколаївського градоначальства; вони усвідомлювали необхідність надання освіти своїм дітям, насамперед хлопцям; євреї-купці мали фінансову можливість сплачувати за навчання дітей.
У цілому ж єврейські діти були обділені в питанні освіти - в середніх навчальних закладах для них були відсоткові обмеження, в міські училища вони вступали нарівні з дітьми інших віросповідань і оскільки були гірше підготовлені, вчилися там у незначній кількості.
Взагалі не тільки єврейські, але й татарські та німецькі школи Півдня України в основному надавали початкову освіту.
Щодо колонізації німців, то імператриця Катерина ІІ виданням указу про заснування канцелярії опікунства іноземних переселенців і маніфесту про їхні права й пільги для них 1763 року створила юридичний фундамент іноземної колонізації вільних земель на півдні імперії [4, с.62].
Між колоністами та корінним населенням встановлювалися господарські та особисті зв'язки, що характеризувалися взаємною повагою і релігійною терпимістю. За релігійною ознакою німецькі переселенці поділялися на менонітів, лютеран, католиків, що зумовлювало відкриття відповідних шкіл. Головною відмінністю німців від інших етносів регіону була їх грамотність. У 1897 році підраховано, що німці за грамотністю були першими у Херсонській губернії (60,7% чоловіків і 59,4% жінок у селі, 76,2% чоловіків і 77,9% жінок у містах), за ними йшли поляки, болгари, євреї, росіяни, українці [7, с.17].
Велика увага в німецьких колоніях приділялася розвитку освіти, яка мала практичну спрямованість. Майже в кожній з них існували початкові школи, які мали певну класифікацію: за засобами утримання - церковнопарафіяльні, міністерські, земські училища, школи грамоти, приватні й громадські; за віросповіданням - лютеранські й менонітські. Існували також чотирикласні училища підвищеного типу та центральні училища (чоловічі), які надавали середню освіту, готували вчителів для початкових шкіл. Крім того, у деяких колоніях існували чотирикласні жіночі училища, гімназії й спеціальні сільськогосподарські училища.
У селах Херсонській губернії в 1903 році функціонувало чотири типи німецьких шкіл: церковнопарафіяльних - 134, центральних (чоловічих) - 3, приватних - 4, громадських - 2 [8, с.2-3].
Характерними рисами німецької освіти було те, що: німці жили замкнуто, об'єднуючись у колонії, у яких відкривали школи; велику вагу приділяли навчанню дітей, особливо на рідній мові; різниці між грамотними чоловіками та жінками майже не існувало; велику увагу приділяли саме початковій освіті.
Відношення царського уряду, з одного боку, до євреїв, німців, з іншого, до татар мало схожі риси. Головна мета політики - русифікація, особливо у галузі освіти.
Традиційна система кримськотатарської народно-конфесійної освіти складалася з двох складових - мектебе (нижча) і медресе (вища) школа. Дівчата могли навчатися лише в мектебе, що надавали елементарну освіту. Мережа цих шкіл у Таврійській губернії була помітною: у 1897 році діяло 80 медресе та 450 мектебе [12, арк.115].
У першій половині ХІХ століття ці татарські школи проводили викладання предметів на рідній мові. Але це не входило до планів царського уряду. Тому 26 березня 1870 року були затверджені "Правила про заходи відносно освіти інородців, що населяють Росію", які з'ясували на багато десятиліть політику царського уряду відносно освіти мусульман Таврійської губернії зокрема, і всіх інших національностей країни взагалі.
Кінцевою метою цієї політики, тобто "освіти всіх інородців, що живуть у межах нашої батьківщини, безперечно, повинно бути їх обрусіння і злиття з російським народом" [3, с.71]. Для цього пропонувалося прийняти низку заходів: необхідно було заснувати за казенний рахунок початкові сільські й міські училища для мусульман; з метою полегшення вступу татар до загальноросійських навчальних закладів відкривати підготовчі класи при загальних початкових училищах, повітових училищах та гімназіях; рекомендувалося мусульманським товариствам утворювати класи російської мови в мектебе і медресе; пропонувалося влаштовувати при міських і сільських початкових училищах особливі зміни для навчання дівчаток-мусульманок або училища для дівчаток.
"Правилами" 1870 року було законодавчо оформлена освіта кримських татар, з'ясовані пріоритети навчально-виховного процесу, зафіксовано важливе значення вивчення російської мови. Після опублікування цього важливого документа шкільна влада активно взялася за створення вертикалі національної освіти в імперії, внаслідок чого в Таврійській губернії з' явилися російсько-татарські міністерські училища (РТМУ). РТМУ стали прогресивним кроком у справі поширення світської освіти татар; довгий час були ланкою між кримськими татарами і державною системою навчання.
У ХІХ столітті склалася система освіти кримських татар: державні (РТМУ), національні (медресе, мектебе) системи початкової освіти кримських татар, громадські й приватні навчальні заклади. За підрахунками земців, у Таврійській губернії у 1907 році татарські школи