Розглядаючи проблему активізації політичного руху селянства Півдня України, слід зазначити, що цей процес був пов'язаний, по-перше, з початком роботи на селі політичних партій (у першу чергу, народницького напрямку), міських рад робітничих депутатів (через створення селянських фракцій) та просвітянських організацій; по-друге, через сформування самими селянами осередків "Всероссийского крестьянского союза", а згодом "Селянських спілок" - організацій, що поєднували в собі політичні і економічні функції; по-третє, через проведення селянських з'їздів, на кінець, по- четверте, через формування власних рад селянських депутатів та земельних комітетів.

Як і по всій Росії, ради селянських депутатів на Україні почали виникати відразу ж після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції за прикладом робітників. Селянська комісія при Миколаївській та селянська секція при Одеській радах (по суті виконували обов'язки рад) Херсонської губернії тощо [23.-С.27]. Процес створення рад у різних районах України відзначався нерівномірністю і мав свої особливості. В одних місцях спочатку створювалися низові ланки - волосні й сільські ради, які виступали ініціаторами повітових та губернських з'їздів. Право участі у виборах сільських і волосних рад надавалось усім громадянам, незалежно від національності, віросповідання і статі. Сільські ради прийшли на зміну сільським управам, а волосні ради - волосним правлінням.

У кінці квітня-травні 1917 р. у Північній Таврії пройшли ряд повітових селянських з'їздів, на яких були обрані голови селянських виконавчих комітетів і спілок [24.-С.31]. Так, 30 квітня 1917 р. у Великому Токмаку пройшов повітовий селянський з'їзд. Організатором його скликання була Бердянська рада робітничих і солдатських депутатів, а також повітова організація соціалістів- революціонерів. З'їзд оголосив про створення у повіті ради селянських депутатів, було обрано голову і 3 його заступників [25].

У Херсонському повіті провідником руху селян за створення рад виступила, після свого створення, повітова рада селянських депутатів. 20 червня 1917 р. її президія звернулась із закликом організовуватися і вирішила послати у волості й села своїх делегатів [26.-С.52]. Звертає на себе увагу той факт, що загалом на Україні волосних та сільських рад селянських депутатів у період так званого двовладдя було дуже мало. Процес їх створення відставав від організації повітових та губернських рад. Це, очевидно, обумовлювалося наявністю селянських комітетів, що виникли відразу після перемоги Лютневої революції.

У травні - червні 1917 р., і особливо після І Всеросійського з'їзду селянських депутатів (4 - 28 травня) та Першого Всеукраїнського селянського з'їзду (28 травня - 2 червня), виникнення рад селянських депутатів дещо активізувалося. Тоді діяли 4 губернських (Київська, Чернігівська, Харківська і Таврійська) і 44 повітових ради селянських депутатів, що становило відповідно 44,5% і 46,6% загального числа губерній і повітів України. Ще меншим у процентному виразі було охоплення радами волостей і сіл [27.-С.57].

Про необхідність розгортання політичної роботи серед селянства говорилося на зборах, конференціях, з'їздах загальноросійських та українських соціалістичних партій уже з весни 1917 р., хоча реальної роботи практично не було.

Інколи Селянські союзи брали на себе більш широкі повноваження. Це проявляється в діяльності Н. Махна. "Ми, анархісти, згодні із соціалістами-революціонерами у тому, що селянам необхідно організуватися в "Селянський союз". Організація "селянського союзу" необхідна для того, щоб селянство влило максимум своїх живих, енергійних сил у русло революції, розсунуло ширше її береги, визначило б її конкретну сутність" - писав Махно у своїх "Споминах" [28.-С.30-31].

28-29 березня 1917 р. був покладений початок організації Гуляйпольского Селянського союзу. У комітет союзу ввійшло 28 селян. Головою комітету селяни затвердили Нестора Махна. Пізніше він згадував, що "діючи в Громадському комітеті з наказу "селянського союзу", ми домоглися від Громадського комітету спершу взяття земельного відділу під безпосереднє моє керівництво. На з'їзді селян у Гуляйполі була прийнята декларація Гуляйпільского селянського союзу, яка говорила, що "трудове селянство Гуляйпольского району вважає своїм невід'ємним правом проголосити поміщицькі, монастирські і державні землі суспільним надбанням" і втілити це проголошення в недалекому майбутньому в життя" [29.-С.9].

Сам Махно користувався великою підтримкою селянства, яке бачило в ньому страждальника за інтереси трудівників села. Махно провів облік усієї поміщицької землі й розділив її між селянами. Відтоді місцеве селянство назавжди запам'ятало, дякуючи кому воно одержало землю [30].

Керівники "Всеросійського селянського союзу" розглядали його як політичну партію і закликали своїх членів брати "участь в роботі місцевих громадських організацій, волосних і селянських, виконавчих і продовольчих, волосному і повітовому земському самоуправлінні входячи рівноправними членами, проводити послідовно і наполегливо погляди свого союзу і стояти завжди на стороні охорони інтересів трудового селянства" [31].

В Україні Селянські союзи набули найбільшого поширення на Катеринославщині. Уже в березні 1917 р. тут з'являються перші осередки союзу, які створювалися одночасно з формуванням місцевої влади на селі. Збираючись на сходи для виборів волосних виконавчих комітетів, селяни виносили рішення про приєднання до Селянського союзу і створювали відповідний комітет організації [32.-С.25].

Більш організовано і динамічно процес створення осередків союзу пішов після губернського з'їзду сільських кооператорів, що проходив в Катеринославі 25 березня 1917 року, на якому було прийняте рішення про "негайне створення селянського союзу із слідуючими задачами: організація трудового