У національному питанні ради селянських депутатів вимагали надання Україні широких автономних прав у складі Російської федеративної республіки [50.-С.30]. Найзлободеннішими, найболючішими для селянства були питання про припинення війни та про землю, в зв'язку з чим воно розглядало й питання про владу. У постановах рад селянських депутатів чільне місце посідала вимога закінчення війни. Певні надії у цьому плані широкі маси селянства пов'язували з приходом до влади Тимчасового уряду, проте він з перших днів запевнив союзників, що виконає зобов'язання царського уряду і продовжуватиме війну до переможного кінця [51.-С.72].

У період двовладдя ради селянських депутатів ще не усвідомлювали сповна реального шляху до розв'язання земельного питання. Майже всі вони вимагали скасування приватної власності на землю, переходу її без викупу до рук селянства проте при цьому виступали проти самочинного захоплення земель, залишаючи остаточне вирішення земельного питання за Установчими зборами. Деякі ради вдавалися до половинчатих заходів: обмеження орендних цін, передачі селянам в оренду земель, не засіяних поміщиками, та ін. Це було наслідком того, що ради на селі на той час були загальноселянською організацією, яка об'єднувала бідноту, середняків і заможне селянство. Процес створення окремих рад батрацьких і бідняцьких депутатів розгорнувся в Росії тільки влітку 1918 р., на Україні ж він набрав поширення лише після закінчення громадянської війни. І все ж слід відзначити, що селяни надто повільно втягувалися в політичне життя, ще повільніше організовувалися.

Пробудження української самосвідомості здійснювалося й по лінії роботи селянських з'їздів різного рівня, хоча це була повільна й непроста робота. Так, якщо Херсонський крайовий селянський з'їзд, що проходив 23 квітня 1917 р., резолюцію про "федеративну республіку і широку національно- територіальну автономію поодиноким народам" ухвалив без будь-яких ускладнень, то на аналогічному з'їзді, скликаному Катеринославським бюро загальноросійського Селянського союзу, українським делегатам Ф. Дубовому та І. Романченкові не дали навіть виступити, оскільки вони домагалися приєднання Катеринославської організації Селянського союзу до Всеукраїнської Селянської спілки. На цьому з'їзді українцям так і не вдалося провести резолюцію про національно- територіальну автономію України. З'їзд висловився за те, щоб і надалі бути в складі "Всеросійського Селянського Союзу" з центром у Петрограді [52].

Серйозною політичною акцією восени 1917 р. були вибори органів самоврядування на селі. Згідно з постановами Тимчасового уряду від 21 і 25 травня в країні мали бути проведені вибори волосних, повітових і губернських земських гласних, але на основі нових правил - загального, рівного, прямого, таємного голосування.

Нагадаємо, що в дореволюційній Росії з 1890 р. обирати і бути обраними могли тільки поміщики-дворяни (потомствені та особисті). Селяни обирали тільки кандидатів у повітові земські збори. Далі все було в руках губернатора, який з числа обраних кандидатів призначав гласних, які були поставлені під контроль та нагляд державної адміністрації: обрані голови повітових та губернських земських управ затверджувалися відповідно губернатором та міністром внутрішніх справ; всі постанови земських управ мали затверджуватися губернаторами або міністром внутрішніх справ, і вони могли їх скасувати; виборні земські службовці були включені до загально- адміністративної системи.

Земства складалися із губернських та повітових земських зборів і їх виконавчих органів - губернських і повітових земських управ. До компетенції земств входили місцеві господарські, соціальні та культурні справи: завідування, утримання і будівництво місцевих шляхів, організація медичного обслуговування населення, народної освіти, налагодження поштового зв'язку, страхування, протипожежної справи тощо. За новим законом їх функції значно розширялися [53.- С.21].

Організаційна сторона виборів сільського самоврядування дещо відрізнялася від виборів до міських дум. Так, якщо вибори до міських дум проводились на основі пропорційності за партійними списками, то вибори у волосне земство проводилися, в першу чергу, на основі іменних списків, скласти які мали право будь-які десять осіб, що мали право голосу [54]. Ось що писали з цього приводу 4 червня 1917 р. "Одесские новости": "Слід вважати, що законотворці, вибравши для тільки- но народжуваної дрібної земської одиниці (волосні земства - Авт.) поіменні списки, мали на увазі, що в сільському побуті партійні розбіжності не так ще диференціювались, а тому немає необхідності в пропорційності виборів". Хто знає, можливо законотворці боялися прищепити сільському життю цю партійну диференціацію, що періодично викликає гостру боротьбу.

Якщо це так, то треба визнати, що укладачі закону мало знають про сільські настрої, у всякому разі в південно-західному краї, де населення не відрізняється одноманітністю, як в північних губерніях. Недавні вибори в самочинні громадські комітети показали, що, якщо партійна боротьба не встигла звити собі гнізда на селі, то все ж боротьба проходила на іншій площині: на ґрунті національному.

Приклад: селяни Курисово-Покровського заявили, що не дадуть євреям місця у волосній управі, а, користуючись більшістю, будуть вибирати тільки своїх [55].

Земська кампанія включала підготовку і проведення виборів у волосні і повітові земства, а також формування знову обраних земських зборів і управ. Підготовча частина виборів почалася ще в липні 1917 р. Самі ж вибори були розбиті на 2 етапи: вибори у волосні земські установи (серпень- вересень) і вибори в повітове земство (вересень-жовтень). Вибори ж губернських гласних проводилися повітовими земськими зборами. Діяльність знову обраних земських