Слід зазначити, що основні положення закону на осінь 1917 р. стали не актуальними. Селяни України втратили всяку довіру до Тимчасового уряду та його інституцій. Для них більш авторитетними органами самоврядування були селянські з'їзди, ради селянських депутатів і комітети селянських спілок, які підпорядковувалися в своїх діяльності Всеукраїнській раді селянських депутатів, обраній на Першому Всеукраїнському селянському з'їзді, який проходив у Києві 28 травня - 2 червня 1917 р. Не на користь виборчої кампанії спрацювала серпнева криза Тимчасового уряду, викликана невдалою спробою державного перевороту з боку російської вояччини [56.-С.23].

Не до вподоби селянам було і посилення політичного протистояння, пов'язаного з боротьбою за голоси сільських виборців. Як писала в жовтні газета "Жизнь народа", в Дніпровському повіті "мала місце апатія населення до виборів у повітове земство і сильна перевтома від міжпартійного протиборства" [57]. В цьому повіті із 590 волосних гласних було обрано лише 558. В Катеринославському повіті вибори відбулися в 38 волостях, а в 2-х (Новопавлівська і Борисівська) були визнані як такі, що не відбулися [58].

В Ільїнській волості (Одеський повіт) із 2 000 виборців голосувало лише 1 200 осіб; в Малобуялицькій волості того ж повіту в голосуванні взяли участь 57% виборців. Ще більш вражаючою була ситуація в селі Петрівка (Новомосковського повіту), де із 9 тисяч тих, що мали право голосу, на виборчу дільницю прийшло трохи більше 1 тис. осіб [59].

Серед селянського населення Таврійської губернії великою популярністю користувався список губернської Ради селянських депутатів, що складався в основному із членів ПСР. У с. Андріївці Бердянського повіту за цей список було віддано 1626 голосів, за народних соціалістів - 99, кадетів - 8, єврейський національний список - 52 голоси. У волосне земство були обрані 43 кандидати від місцевої Ради, 2 - від єврейських організацій. Кадети тут не отримали жодного місця [60].

Не набагато кращою в плані політичної активності виборців була кампанія з виборів повітових гласних. Так, у газеті "Селянська спілка" 31 жовтня 1917 р. була опублікована досить цікава інформація про земську кампанію в с. Іванівка Олександрівського повіту. В ній, зокрема, говориться, що на виборах до повітового земства "наші сельчани показали себе зовсім неорганізованими і байдужими. Спілка виставила своїх членів, а Селянський союз - своїх. На щастя, в Івановській волості жодна партія списків не висунула. Подано голосів за список №1 (Спілки) - 488 осіб і №2 (Селянський союз) - 88. Ледве-ледве пройшов від Іванівської волості 1 наш кандидат учитель Я.П. Антонечко" [61].

Особливістю цієї компанії було те, що в ній брали участь і мешканці міст. Так, під час виборів гласних Новомосковського повітового земства участь у голосуванні взяло лише 8,7% виборців. В Амур-Нижньодніпровську із 27 тисяч осіб, що мали право голосу, вибирати гласних прийшло лише 3 813; в Бердянську із 19 тис. - 3 033 [62]. А в Олешках на виборчу дільницю прийшло всього 38 осіб. Оскільки в цьому місті при виборах в Дніпровське повітове земство був лише список від місцевої ради робітничих депутатів, що складався з 5 осіб, то всі вони й стали земськими гласними [63].

Проте зовсім іншу картину ми спостерігаємо під час виборчої кампанії до Всеросійських Установчих зборів. Вибори у повітах показали, що в південноукраїнському селі політичні уподобання виборців були дуже різними, але домінуючим був український настрій: в 4-х повітах Катеринославській губернії (Верхньодніпровському, Катеринославському, Новомосковському і Олександрівському) за український блок проголосувала абсолютна більшість сільських виборців - відповідно 69,3%, 71,8%, 89,4% і 77,4% [64.-С.13].

У Херсонській губернії ситуацію з'ясувати складніше, оскільки українські соціал-демократи виступили тут з окремим списком і набрали в Херсонському, Одеському, Єлизаветградському і Тираспільському повітах у середньому близько 7% голосів, тоді як українські есери і губернські ради селянських депутатів виступили в блоці з російськими есерами і ОЄСРП і визначити їх роль в цьому блоці важко. Але, враховуючи загальну українізацію краю, ми вважаємо, що селяни в своїй більшості голосували, в першу чергу, за українців. Результати по цьому списку були такими: в Херсонському повіті за нього віддали свої голоси 54,1% виборців, Одеському - 51,3%, Тираспольському - 62,6% і Єлизаветградському - 77,6% [65.-С.14].

На материкових повітах Таврійської губернії домінували російські есери, які в блоці з губернською радою селянських депутатів отримали в Мелітопольському повіті 63,8% голосів, а в Дніпровському - 79,3%. Список українських соціалістів-революціонерів і селян-хліборобів набрав, відповідно, лише 16,1 і 6,3%. [66.-С.14].

Таким чином, можна зробити висновок: селяни Півдня України в своїх сподіваннях орієнтувалися на українські національні партії та їх програми, на вибрані ними органи губернських селянських рад і Селянські спілки. І праві, і помірковані соціалістичні ліворадикальні сили, що боролися в регіоні за голоси виборців, серйозної підтримки не отримали, за винятком деяких окремих випадків. Тобто, на цьому етапі (в жовтні-листопаді 1917 р.) на Півдні України домінуючими були не лише соціальні, а й національно-демократичні гасла.

Виборча кампанія до Українських Установчих зборів на Півдні України проходила за специфічних обставин: на час виборів Першим Всеукраїнським з'їздом рад Україна уже була проголошена Республікою рад. І якщо центральні райони країни ще знаходилися під впливом Центральної Ради, то на