Е.Ламанський пропонував відкрити відділення Державного банку в 20 містах, поділених на чотири групи. До першої групи відносилися шість губернських центрів європейської частини Російської імперії. У цих старих російських містах, незважаючи на значні торгові обороти, банківські установи були відсутні, за винятком приказів громадської опіки.

Міністр фінансів М.Рейтерн надзвичайно швидко реалізував проект відділень. За кілька днів він був представлений Олександру II, який дав позитивну резолюцію. Указ про відкриття відділень, підписаний імператором 20 грудня 1863 р., передбачав їх відкриття за рахунок невеликих відрахувань з капіталу банку - на їхній устрій відпускалося до 4,5 тис. крб. на кожне.

У силу масштабності плану відкриття відділень здійснювалося поступово. Е.Ламанський припускав поетапне перетворення відділень у контори з розвитком операцій на підставі статуту Державного банку.

Вважаючи необхідним відкривати відділення у великих містах, Е. Ламанський передбачав надання їм права ведення обмеженого переліку банківських операцій. Відділенням, що відкривалися, були під силу тільки найпростіші банківські операції: розмін і обмін (старих на нові) паперових грошей; виплата відсотків по купонах 5 % білетів; переказ сум; приймання вкладів; облік термінових свідоцтв; надання позик під заставу державних цінних паперів. У цьому списку немає обліку векселів. Цю операцію вважали ризикованою, вводили поступово і з обережністю. У ряді відділень її почали здійснювати лише з кінця XIX ст.

В цей період попередні кредитні заклади не тільки не надавали позики, але й не приймали вкладів згідно з указом від 26 грудня 1859 р. Указом 31 травня 1860 р. всі старі кредитні заклади були ліквідовані. Після випуску 5 % білетів Державний банк звільнився практично від половини поточних боргів.

Комісія, яка вивчала статут Державного банку, пропонувала надати йому, крім тих привілеїв, що мав Комерційний банк, право на зберігання вільних казенних грошей для поширення банківських операцій [12, с.65]. В проекті статуту зазначалося, що банк повинен буде сплачувати відсотки та повертати капітали за всіма вкладами, які йому передадуть всі ліквідовані кредитні заклади та не обміняють на 4 % та 5 % кредитні білети. Проект був прийнятий практично без змін.

Державний банк створювався як повністю державний заклад, на який було покладено завдання "пожвавлення торгових обігів і спрощення кредитної системи" [13, с.118]. Він розпочав свою діяльність 1 липня 1860 р. [14, с.65], основний його капітал становив 15 млн. крб., запасний - 3 млн. крб. [15], у 1871 р. відповідно - 20 млн. крб. та 3 млн. крб., у 1881 р. - 25 млн. крб. та 3 млн. крб., у 1894 р. - 50 млн. крб. та 5 млн. крб. [16].

Ця кредитна установа отримала права депозитного та одночасно емісійного банку (однак з обмеженням - не було надано права випуску банківських білетів). Банку дозволялися (§25) такі операції: облік векселів, інших термінових урядових і громадських цінних паперів та іноземних тратт (переказні векселі), купівля і продаж золота та срібла, отримання платежів по векселях та інших термінових грошових документах за рахунок довірителя, приймання вкладів на збереження, на поточний рахунок та "на обіг під відсотки", надання позик, купівля та продаж 5 % банківських білетів та інших державних білетів за рахунок довірителя та купівля і продаж державних паперів за свій рахунок. Векселі приймали прості й переказні російські, іноземні тратти в Російській імперії, забезпечені не менше ніж двома підписами, тобто не дозволявся облік векселів-solo (забезпечених одним підписом); векселі повинні мали бути призначені до платежу у Санкт-Петербурзі або в інших містах, де знаходилися банківські контори, та до платежу по яких залишилося не більше 6 місяців. У січні 1862 р. з'явився статут контор Державного банку, а в грудні того ж року з'явився статут відділень. Згідно із статутом контори Комерційного банку перетворювалися в контори Державного банку та створювалися нові. Капітал контори одержували від Державного банку, і операції їх були дещо скороченими в порівнянні з банком. Конторам дозволялося обліковувати векселі, цінні папери та іноземні тратти, купувати золото та срібло, одержувати платежі по векселях та інших термінових грошових документах за рахунок довірителя та приймати вклади [17]. Ліберальні положення, прийняті одночасно зі статутом контор, передбачали участь у роботі облікових комітетів представників єврейського купецтва (в тих містах, де воно відігравало важливу роль у торгівлі) та введення в комітети двох чоловік від виробників цукру у регіонах, де було розвинуто цукробурякове виробництво, насамперед, це стосувалося Київської контори [18, с.5]. В примітках до параграфу 41 статуту контор згадувалося, що у тих містах, де єврейське населення має велику частку в торговельному обігу, необхідно обирати по два члени до облікового та позикового комітетів від єврейського купецтва, крім членів-християн, "на цій підставі допустити до обрання в члени від єврейського купецтва в контори Одеську і Київську" [19].

За даними сучасних дослідників частка єврейського населення в Одесі становила на кінець 50-х - початок 60-х рр. ХІХ ст. приблизно 12 % [20] і постійно збільшувалась до кінця ХІХ ст. приблизно