Одеському товариству, як і іншим приватним кредитним установам, дозволялося надавати тільки короткостроковий кредит. Сума кредиту для кожного члена товариства була визначена не меншою ніж 300 крб. [51]. Члени товариства були розподілені на три групи: домовласники, торговці та промисловці. Різниця між ними полягала лише в тому, що власник віддавав під заставу: власний будинок, підприємство чи партію товару. Згідно із списками прізвищ членів товариства, найбільшими етнічними групами серед його учасників були українці і росіяни.

Після Одеси в Херсонській губернії були засновані кредитні товариства в Миколаєві - 28 березня 1873 р. та в Херсоні - 1 січня 1874 р. [52, с.10]. Їх статути були схожі на статут Одеського та Петербурзького товариств. Пізніше, в часи кризи, яку спричинили наслідки так званої "засновницької гарячки" уряд, стурбований економічною ситуацією, не дозволяв створювати нові кредитні заклади, включаючи і товариства. До початку ХХ ст. заснування товариств просувалось повільно. Так, у 1905 р. в Херсонській губернії їх налічувалось лише 9. Серед операцій таких товариств переважали облік векселів, вклади термінові та поточні. Поточні переважно робили члени товариств, а термінові - особи, які не входили до товариства. Позики під товари - найважливіша операція для розвитку торгівлі в Херсонській губернії - була представлена кволо і становила в середньому 9 % від оборотного капіталу. Хоча товариства взаємного кредиту з'явились, як і більшість кредитних закладів у Російській імперії, після реформ 1860-1870 рр., однак справжнього розвитку ці кредитні заклади набули лише з початком ХХ ст.

У 1879 р. було засновано Одеський обліковий банк. Його засновниками були підприємці С.Ралі, М.Веларі, Л.Паспаті, А.Севастопуло, І.Стамеров, П.Ралі, які віддавали на заснування 1,5 млн. крб. (1500 акцій по 1 тис. крб. кожна).

Одеський обліковий банк брав на облік російські та іноземні векселі й інші зобов'язання та надавав кредит терміном до 9 місяців під заставу цінних паперів до 90 % їх реальної вартості. Запасний капітал становив третину загального капіталу. Банк знаходився за адресою вул. Дерибасівська № 8.

Подібним до Одеського облікового банку був Одеський торговельно-промисловий банк, який було засновано в 1889 р., і який з того часу знаходився за адресою: Єкатерининська площа, будинок Бродського. Членами-засновниками цього банку були О.Ф.Рафалович, Г.Ф.Рафалович, С.Г.Зусман, О.С.Хаіс, І.С.Курис, Д.Г.Гінзбург [53].

Крім того, в Одесі існував певний час Одеський комерційний банк, створений у 1870 р. і ліквідований у 1878 р. у його створенні брав участь відомий одеський банкір, спадковий почесний громадянин Одеси та бразильський консул Герман Рафалович. На чолі банку стояли: голова правління - М.Чіхачов та члени правління - Г.Рафалович, П.Родоконакі, І.Єфрусі, О.Новиков, крім того, в керівництві установою брали участь К.Краузе, І.Тработті, М.Сікард, Р.Орбінський.

Крім цих акціонерних кредитних закладів були ще банкірські контори та будинки. Продовжували існувати фірми Ф.Родоконакі (заснована ще 1819 р.), Тработті (з 1832 р.), А.Маас (з 1838 р.). У другій половині ХІХ ст. з'явилися банкірські установи М.Ашкеназі (з 1866 р.), О.Хаіса (з 1878 р.) [54, с.206]. Для цього періоду була характерною участь приватних банкірів у керівництві державних та акціонерних банківських установ та, паралельно, отримання ними кредитів в інших установах. Так, П.Родоконакі, який був головою правління Одеського кредитного товариства у 1890-х рр., брав участь у створенні Одеського комерційного банку, і паралельно він кредитувався в Земському банку Херсонської губернії, віддавши в заклад декілька маєтків. За деякими маєтками тягнувся борг ще з часів Ф.Родоконакі, який також користувався Земським банком Херсонської губернії [55].

Приватний кредит, не зважаючи на досить широкий його розвиток, не задовольняв потреб молодого міста, що розвивалося. Крім цього, причиною, яка значно обмежувала розвиток цієї ділянки кредиту, в не стільки брак коштів, хоча й це заважало, скільки недостатня забезпеченість приватного кредиту з боку закону.

Всі вони діяли на підвалинах, затверджених урядом статутів, де було чітко окреслено коло діяльності кожного з них і порядок проведення звітності. Кожен заклад був зобов' язаний періодично друкувати в урядових або інших найбільш поширених газетах відомості про становище своїх рахунків, а також про результати діяльності за рік [56, с.159].

На особливому становищі знаходились банкірські контори й обміні крамниці. До початку 1890-х рр. в російській імперії, як і в деяких інших країнах Європи, наприклад, Франції і Німеччини, не було спеціального законодавства для банкірських установ. Їх власники, відповідно до статей 24 і 35 п'ятого тому "Положення про мито за право торгівлі й промислів", одержували, як і купці, гільдійські свідоцтва та білети.

Крім того в Одесі існували позиково-ощадні товариства. Першовідкривачем в Російській імперії можна вважати С.Лучиніна, який у маєтку свого батька в с. Рождественському в Костромській губернії заснував Рождественське позиково-ощадне товариство. Однак нові товариства не з' являлись, оскільки до них ставились з підозрою. У 1871 р. князь О.Васильчиков, О.Небольсін створили проект зразкового статуту позиково-ощадних товариств, що був затверджений міністерством фінансів та міністерством внутрішніх справ. Серед перших заснованих позиково-ощадних товариств у Херсонській губернії були позиково-ощадні товариства, що з'явились у 1873-1874 рр. [57].

За даними О.Небольсіна, з 1871 по 1886 рр. було зроблено спробу створити 1380 позиково- ощадних товариств та кас як у сільській місцевості, так і в промислових центрах, а на початок 1886 р. з