Робилися спроби і на рівні рад робітничих депутатів впливати на організаційну сторону передвиборчої боротьби. Так, 7 жовтня "Известия Бердянского Совета рабочих депутатов" констатували, що для майбутніх виборів в Установчі збори при раді організовано курси і було б "дуже бажано якби організації на місцях запропонували слухачів" [38].

Проведення широкої передвиборчої кампанії знову, як і на муніципальних виборах, поставило перед більшістю партій питання про збирання коштів для цієї роботи [11, с. 101].

Українським громадським політичним об' єднанням у формуванні передвиборчих фондів допомагали в першу чергу селяни. Так, на I з'їзді селян Олександрійського повіту Херсонської губернії 8 жовтня 1917 р. було вирішено передати місцеві "просвітянські" організації на виборчі потреби 6700 крб. [39].

Питання про кандидатури в члени Установчих зборів та їх розміщення в загальному передвиборчому списку було також досить складним практично в кожній політичній партії або блоці. Особливу увагу цій справі надавали більшовики. При формуванні списків кандидатур їх ЦК у вересні 1917 р. дав місцевим партійним організаціям директиву: по-перше, висувати таких кандидатів від більшовицької партії, які гарантують проведення зваженої політичної лінії; по-друге, "кожний кандидат, виставлений за списком, повинен дати офіційну розписку про готовність зняти свою кандидатуру за наполяганнями місцевої конференції чи ЦК". Першими в більшовицьких списках по кожному виборчому округу повинні були стояти офіційні кандидатури ЦК РСДРП(б), список яких був опублікований в центральних партійних газетах. Ось чому пропозиція Херсонської губернської партійної конференції, що проходила 26-27 вересня в Одесі, про затвердження списку кандидатур в Установчі збори (18 осіб, серед яких Ленін, Луначарський, Дзержинський, Ларін та Земіт) [40] була більшовицьким керівництвом відхилена. А натомість в губернський список кандидатів було включено Гольдендаха (Рязанова) Д.Б. (Петроград) та Урицького М.С. (Петроград) [41, арк.45].

На Катеринославшині першими в списку були Г. Петровський (Катеринослав), В. Ногін (Москва), К. Ворошилов (Луганськ), В. Каверін (Катеринослав) [42]; в Таврійській губернії - Г. Сокольников (Петроград) та Іоффе (Петроград) [43]. Аналогічно складалися списки й інших великих політичних партій Півдня України, хоча були й специфічні особливості.

Так, на Херсонській губернській конференції виборчої (з виборів до Установчих зборів) комісії РСДРП (об'єднаної), що проходила 1-2 жовтня 1917 р. відзначалося, що "необхідно виставити першими кандидатурами членів ЦК і тільки за тієї умови, що один із них був би оборонцем, а другий інтернаціоналістом.

Вирішено проводити Чхеїдзе, а Лібера замінити на Абрамовича, про що повідомити ЦК.

Першим же з місцевих повинен бути т. Сухов, який береться провести всю виборчу кампанію в губернії. Наступним за ним в списку повинен бути обов' язково інтернаціоналіст, бажано представник Бунду" Виходячи з такого порядку із 16 попередніх кандидатур в члени Установчих зборів було затверджено: 4 оборонців, 7 інтернаціоналістів, 1 лівого оборонця та 1 інтернаціоналіста-бундівця [41, арк. 45].

Не обійшлося без гострих дискусій і на Катеринославському губернському селянському з'їзді, який затверджував список кандидатур від блоку українських соціалістичних партій та Селянської спілки [44]. Із 18 кандидатур першим ішов С.В. Бачинський, голова губернського комітету УПСР, за ним - І. С. Романченко (УСДРП), далі - 7 членів від Селянської спілки, за ними 2 - від соціал-революціонерів і соціал-демократів, потім знову 7 - від Спілки [45].

Принципове значення для успішної боротьби під час виборів мало питання про блоки. При виборах до Установчих зборів брало участь по Росії понад 50 партій. Більшість з них мали власні списки і одночасно вступали в блоки з іншими партіями або співчуваючими їм організаціями та групами виборців. Лише окремі з них виступали тільки в блоках. Із основних партій найменше блокувалися більшовики та кадети. Найчастіше укладали угоди есери - головним чином з радами селянських депутатів, що сприяло придбанню ними значної кількості голосів із села.

Розглянемо цю проблему в динаміці її розвитку. Так, організаційний комітет РСДРП меншовиків 31 липня 1917 р. з питання про угоди при виборах до Установчих зборах виніс наступне рішення: "Визнаючи за загальне правило необхідність вести цілком самостійно виборчу кампанію, ОК у виключних випадках (коли при слабкості місцевої організації виникає загроза перемоги на виборах в Установчі збори реакційних елементів) допускає виставлення загальних списків з соціал- революціонерами й іншими соціалістами. При цьому обов' язковими умовами цих угод є: 1) збереження за партійними організаціями повної самостійності в агітації й організації; 2) право на відведення кандидатур, що їх виставляють партії, з якими укладені угоди. Виставлення самостійних списків радами робітничих і солдатських депутатів ОК вважає недопустимим... 3) в питанні про вибори в Установчі збори на фронті "по можливості не відмовлятися від самостійних виступів, проводячи агітацію в таких межах, щоб виборча боротьба з іншими революційними партіями не вносила дезорганізації в ряди армії. Скрізь, де виборча боротьба з соціал-революціонерами може послужити причиною розкладу армії, рекомендуємо заключати з ними виборчі угоди. Блок з більшовицькими організаціями не можливий" [46, с.281].

З аналогічних позицій виступали українські соціал-демократи. Так, на з'їзді УСДРП, що проходив у Києві 4-5 квітня 1917 р. було прийнято рішення про можливість "коли немає кандидатур СД, входити в порозуміння і підтримувати комітети тих соціалістичних