й більш складного завдання перед людством, ніж створення культури миролюбства як антитези культу сили й війни» [4]. Таким чином, будь-яка спроба аналізувати війну як історичне явище наштовхується на перехід до «культури миру», який, до того ж, сьогодні далекий від свого завершення. Проте «пацифічний імператив» наочно виявляє себе у всіх сферах суспільного життя, він верифікує себе по відношенню до сучасних реалій та історичного минулого.
Ясно, що такий підхід однозначно заперечує війни, але чи не перешкоджає це об'єктивному розглядові самого феномена війни в історичному процесі? Тобто, як нам здається, необхідно усвідомити, що якщо ми розглядаємо війну як історико-культурне явище (навіть з позицій сучасної «культури миру»), то маємо перенестися в ту епоху, сприйняти людей цієї епохи (навіть порівняно близької до нас) з їх ціннісно-моральними установками, особливостями світосприйняття та поведінки. Екстраполяція ж сучасних соціокультурних цінностей на будь-яку минулу історичну епоху неприпустима, оскільки суперечить принципові історизму.
Безумовно, нинішнє українське суспільство потребує вироблення дійсно ефективних механізмів осягнення історичного минулого, базованих на адекватних сучасному рівню світоглядних установках, теоретичних положеннях, методологічних та методичних підходах. Експерименти з історичною свідомістю, як засвідчує наш відносно недавній, та й сучасний досвід, боляче відбиваються на власній ідентичності, загрожуючи стабільності цивілізованого поступу українського суспільства. Для виходу ж його з кризи самоідентифікації необхідно досягти гармонізації в масовій свідомості уявлень про власне минуле й майбутнє, примирити, так би мовити, протилежні оцінки вітчизняної історії, і, передусім, воєнного досвіду середини ХХ ст., або, інакше кажучи, «домовитися про минуле» [5, с. 73].
Врешті-решт у формуванні історичної культури посттоталітарного українського суспільства в цілому має домінувати діалогічний, а не маніпулятивний імператив. Тільки так ми зможемо відтворити історію й минулої війни у всій складності, суперечливості, взаємозв'язку та взаємообумовленості. Треба лише робити це високопрофесійно, відповідально, чесно, не забуваючи колосальної людської жертовності, покладеної на вівтар Перемоги нашими батьками, дідами, прадідами. Хотілося б також, аби ті, хто звертається до воєнної проблематики, частіше прислухалися до голосу розуму, здорового глузду і неупереджених оцінок та думок наших провідних фахівців, зокрема патріарха української історичної науки, академіка, Героя України П.Т. Тронька, який нещодавно писав: «Гідний внесок у розгром німецько-фашистських претендентів на світове панування зробив і наш український народ. І даремно деякі вітчизняні історики і політики силкуються нині подати справу так, ніби минула війна не була для українського народу ні Великою, ні Вітчизняною, а «сутичкою між двома тоталітарними
режимами», в якій Україні відводилася роль об'єкта і жертви. Говорити так - значить грішити проти правди історії, не поважати ні свою державу, ні свій народ» [6, с. 16.].
До цього вислову навряд чи щось можна додати. Сказано точно, влучно, слугуючи чітким моральним критерієм в оціночних характеристиках української історії воєнної доби, її героїки і трагізму.
Джерела та література
Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.). - К., 1999.
Быстрицкий Е. Протодемократия и культурполитические трансформации в Украине // Політична думка. - 1994. - № 4.
Див., наприклад: Анисимов В. Неоконченная война: восприятие Второй мировой в зеркале современной зарубежной прессы // Зеркало недели. - 2005. - №14. - 16-22 апр.; Данилюк В. Примирение ветеранов: миссия невыполнима? // Там же. - 2005. - №11. - 26 марта - 1 апр.; Махун С. Вторая мировая как кровавый геополитический театр абсурда // Там же. - 2004. - №34. - 28 авг. - 3 сент.; Грабовський С. Парад поразки // Інтернет-сайт «Українська правда». - 2005. - 16 бер. - http://www2.pravda.com.ua/cgi- bin/print.cgi та ін.
Айтматов Ч. Апостол духовной эйкумены: (О культуре миролюбия как антитезе культу силы и войны) // Независимая газета. - 1998. - 14 июля.
Историческое образование в России: состояние и проблемы // Новая и новейшая история. - 2000. - № 5.
Тронько П. Немеркнучий подвиг народу // Комуніст України. - 2005. - № 1