На перший погляд, ті проблеми, що закладалися в основу діяльності цих організацій, не носили стартово чітко виражених рис опозиційності. До того ж більша частина об'єднань утворювалася на правових засадах. Але внаслідок активної діяльності, що передбачала критику умов соціального життя, ці культурницькі товариства набули опозиційних, антикомуністичних, демократичних рис. У цьому відношенні відомий український дослідник Г. Касьянов вказує, що владу не слід розуміти лише в класичному варіанті, як суто політичне явище: "Може бути й влада культури: право і здатність виробляти й поширювати символи, цінності та ідеї" [1, с. 298 ].

Цю думку варто брати до уваги, коли йдеться про український опозиційний рух 80-х рр. XX ст. Майже на кожному його етапі, в рамках кожної культурницької фази завжди існували елементи безпосередньо політичні. Так, у період "перебудови" культурницькі ініціативи започаткувалися людьми, які мали абсолютно чітку політичну мету і їхнє культурництво було не більше, як тактикою [1, с. 298].

В Україні такого роду об'єднання почали виникати з 1987 р. Це Український культурологічний клуб (УКК) у Києві, Товариство української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), "Товариство Лева" у Львові, історико- просвітницьке товариство "Меморіал".

Під впливом демократичних процесів, що проходили в республіці, кампанія "перебудови" отримала резонанс і серед населення Запорізької області. Тут з другої половини 80-х рр. почали виникати одна за одною різні за напрямками самодіяльні "неформальні" об'єднання.

У рамках даної наукової розвідки ставиться за мету розкрити діяльність опозиційних організацій національно-культурного напрямку на Запоріжжі наприкінці 1980-х рр. та визначити їхній внесок у розбудову загальноукраїнського опозиційного руху вказаного періоду.

Основні завдання публікації полягають у з'ясуванні причин виникнення опозиційних режимові елементів, у висвітленні напрямків роботи перших культурницьких товариств та в аналізі результатів їхньої діяльності.

На сьогодні в українській історіографії, на жаль, обмаль досліджень з проблеми суспільно-політичних перетворень періоду "перебудови". На регіональному рівні - матеріалах Запорізької області - на сьогодні видано лише одну узагальнюючу працю - монографію проф. Ф. Г. Турченка "Запоріжжя на шляху до себе... (Минуле і сучасність в документах та свідченнях учасників подій)" [2].

Джерельною базою наукової розвідки виступають матеріали Державного архіву Запорізької області. Нами, зокрема, було проведено аналіз документів Ф. П-102 за 1988-1991 рр., що містить заяви, інструкції, постанови, рішення, інформаційні листи, аналітичні записки Запорізького обласного комітету КПУ.

Для розкриття постульованої проблеми важливо звернутися й до періодичних видань. Попри значний суб'єктивізм офіційної періодичної преси, матеріали газет "Запорізька Січ", "Запорізька правда", "Серп і молот", "Индустриальное Запорожье" за 1987-1991 рр. суттєво доповнюють інформаційний потенціал досліджуваної проблеми.

Національно-культурний напрямок в опозиційному русі Запоріжжя проявився в діяльності організацій, що були аналогами загальнореспубліканських - Запорізька обласна організація Товариства української мови (ЗООТУМ), мелітопольське добровільне історико-просвітницьке товариство "Меморіал", запорізьке товариство "Реабілітація", "Братство", кіноклуб "Восхождение". У згадані організації входили переважно письменники, літератори, науковці та інші видатні фігури області, а також всі бажаючі зберегти національну самобутність Запорізького краю.

Одним з яскравих суб'єктів культурницької роботи на Запоріжжі виступав кіноклуб "Восхождение" (повна назва "Клуб друзей кино "Восхождение"). Він був створений у 1977 р. під керівництвом Володимира Кириченка. Активну участь у діяльності клубу брали В. Філімонов, О. Киценко, Д. Дундич (очолював клуб у 1982-1984 рр.), О. Лазутін (голова у 1985-1987 рр.). У роботі клубу також брали участь викладачі, вчителі, службовці, робітники, студенти та ін. [2, с. 116]. У кіноклубі здебільшого обговорювалися проблеми тогочасного життя, продукувалися нові ідеї та перспективи розвитку вітчизняної кінематографії.

З 1987 р. клуб очолив С. Колосов. З цього часу кіноклубники провели низку заходів, що отримали значний резонанс. Ці заходи полягали у демонстрації короткометражних фільмів на болючі теми тогочасного суспільства - зокрема, екологічний стан області.

У жовтні 1987 р. на базі кіноклубу було проведено ІІ республіканський семінар любителів кіно в м. Запоріжжі у Палаці культури і техніки "Тітан", на який були запрошені гості з інших міст республіки. На цей захід своєрідним чином відреагувала місцева влада. У довідці відділ пропаганди і агітації бюро обкому КПУ повідомляв: "На другому республіканському семінарі любителів кіно деякі особи з числа так званих "авторитетів" клубу спробували втягнути його членів в дискусію про "свободу" творчості, його незалежності від ідеології і політики, спробували принизити керівну роль КПРС" [3].

Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. кіноклуб "Восхождение" знаходився на вершині своєї популярності. На його базі був створений Запорізький міський молодіжний центр. Саме молодь була найбільш ініціативною та радикально налаштованою на корінні зміни частиною суспільства. Масові заходи молодого покоління викликали занепокоєння у місцевих органів влади, які трактували незвичайну активність цього прошарку населення як прояви нігілізму та екстремізму. "Особливе непокоєння викликають окремі факти захоплення молодими людьми фашистською символікою і атрибутикою, речами західного виробництва, що прикрашені іноземними надписами. Це слід розглядати, як одну з форм ідеологічної диверсії, направленої на відрив радянської молоді від марксистсько-ленінської ідеології", - йшлося в аналітичній записці Запорізького обкому КПУ "Про