Слід відзначити, яку велику роботу провела організація за короткий період діяльності. Заручившись підтримкою Фонду милосердя і здоров'я, товариство надало матеріальну допомогу рідним репресованих. Крім цього, воно створило список жертв культу особи по Запорізькій області і випустило відеофільм "Де так вільно дихає людина?", спонсором якого став той самий Фонд милосердя і здоров'я. Понад 200 чоловік отримали в облвиконкомі посвідчення, яке дало право на низку пільг [9, с.3].

У кінці 1990 р. заявила про себе ще одна культурницька організація - "Братство". Про неї ми знайшли тільки фрагментарну інформацію. 5 грудня 1990 р. в газеті "Индустриальное Запорожъе" було опубліковано інтерв'ю з головою новоствореного товариства А. І. Бургімом. Він зазначив, що "Братство" являє собою суспільну організацію загальнокультурного напрямку [11, с.3]. її мета - вивчення історії України. Загальна чисельність товариства складала приблизно 500 чоловік. А. Бургім констатував, що членом об'єднання може стати кожен, незалежно від національного чи соціального стану. Діяльність товариства мала благодійний, культурологічний характер, спрямований на відродження національної самосвідомості.

Ставлення влади до самодіяльних організацій яскраво можна прослідкувати за матеріалами архівних документів. У документах Запорізького обкому та міськкому партії за 1988-1991 рр. дослідник може знайти інформацію про форми та методи боротьби партноменклатури з неформальними структурами. Як зазначав Запорізький обком КПУ, треба "вважати боротьбу зі спробами антисоціалістичних елементів створити опозиційні КПРС структури, однією з важливіших складових частин політичної, ідеологічної та організаторської роботи всіх партійних комітетів" [12]. Здебільшого ці матеріали розміщені з грифом "Цілком таємно" і дають суб'єктивну оцінку розгортанню демократичного руху в Запорізькій області.

З 1987 р. розгорнулася широка дискусія щодо стану української мови в різних регіонах України. Після цього починається процес організаційного згуртування її шанувальників. Не залишилася осторонь від цих подій і Запорізька область. У регіоні мовна проблема почала активно порушуватися з 1989 р. Відреагува- ли на це і державні чиновники. Так М. Фролов - тодішній завідуючий міським відділом народної освіти у 1989 р. констатував, що згідно зі статистичними даними у м. Запоріжжі у 1987 р. працювала тільки одна україномовна школа (!) - ЗОШ № 31, і що тільки 12% батьків-українців хотіли б, щоб їхні діти навчалися українською мовою [13, с.3]. Таким чином, постала проблема - в зрусифікованому регіоні майже повністю викорінено українську мову як зі сфери побуту, так і з офіційного використання.

Тим часом на бурхливі дискусії, що точилися навколо мовної проблеми (здебільшого в Києві) відреагувала і запорізька наукова спільнота. Відомий культурний діяч Запоріжжя, поет П. П. Ребро в лютому 1989 р. звернувся з відкритим листом до громадськості, в якому розповів про загрозливе становище рідної мови і культури в Запорізькому краї. "Без мови - нема народу, зникла мова - зник народ," - з сумом констатував письменник [14, с.3].

13 січня 1989 р. відбулися установчі збори обласного Товариства української мови (ТУМ), в яких взяли участь письменники, журналісти, науковці, вчителі. Очолив організацію проф. В. А. Чабаненко - декан філологічного факультету Запорізького державного університету [2, с.141-142]. Діяльність нової культурної організації була різноплановою: проведення конференцій, семінарів, мітингів.

З ініціативи ТУМ в кінці січня 1990 р. почали працювати на громадських засадах курси української мови на базі ЗДУ. На кожному з перших занять було по 70-80 курсантів (різні вікові групи). Професор В. А. Чабаненко констатував, що до кола діяльності організації входять: топонімічна робота; створення дрібних осередків ТУМ при ВУЗах, училищах, технікумах; публікація різного роду мовних словників; створення при всіх факультетах кафедр українознавства.

Зокрема, запорізька преса зазначала, що на початку лютого 1990 р. в Будинку політосвіти відбулися уроки української мови. Курси розраховані на один рік, а навчальну програму створюють викладачі ЗДУ [15, с.3].

9 березня 1990 р. відбулася перша звітно-виборча конференція Товариства української мови. В ній взяло участь 239 делегатів. На конференцію були запрошені представники суспільно-політичних об'єднань з різних регіонів. Головним лейтмотивом кожної промови була турбота про відродження духовної культури та самовизначення республіки. Місцева влада вирішила залучитися до благодійної роботи культурників. Тодішній завідувач ідеологічним відділом обкому Є. Карташов зазначив, що необхідно прийняти рішучі кроки для впровадження в усі сфери життя Закону про мови в Українській рСр [16].

22 вересня 1990 р. на пл. Фестивальній відбувся мітинг, організований ТУМ. Його відкрив доцент кафедри педагогіки і психології ЗДУ Ю. О. Гапон. Він зазначив, що з прийняттям Декларації про державний суверенітет здійснилася давня мрія українського народу. На мітингу були присутні поважні гості - проф. Альбертського університету, поет Яр Славутич (Канада) та проф. з Сан-Діего Галина Кітаста (США) [17, с.1].

ТУМ взяло участь і в інших заходах - форумах і мітингах 1991 р. Зокрема, 31 серпня 1991 р. організація виступила проти подальшої русифікації краю. Як констатувала Т. Мірошниченко - заступник голови обласного ТУМ, призначення їхньої організації - сприяти виконанню Закону про мови, пропагувати, утверджувати і захищати рідне слово.

Протягом свого існування Товариство щосуботи проводило засідання обласного і міського осередків, на які збиралися люди різних професій, різного віку, соціального стану. Організація надавала перевагу секційній роботі - одні займалися питаннями науки, інші - культури, мистецтва, освіти. Також слід зазначити, що ТУМ взяло участь у зборі коштів