Тож далі у цій статті спробуємо окреслити деякі базові характеристики теорії соціальних систем Н.Лумана та можливості її застосування для системного аналізу проблем Українського Голодомору.

Німецький соціолог усебічно обґрунтував ідею, що суспільство як цілісна система складається не з людей, тобто мільйонів і мільярдів окремих психічних систем, проникнути в які ми з нашим науковим інструментарієм не в змозі, і не з якихось сталих "зв'язків" між ними, що є не більше ніж нашими розумовими конструкціями, аз комунікацій між людьми. Елементарна комунікація (комунікативна операція) включає в себе три компоненти: повідомлення (дію, наповнену для інших тим чи тим інформативним змістом), інформацію, що її вкладає в повідомлення адресант, та розуміння повідомлення адресатом, тобто самостійне виокремлення ним для себе тієї чи тієї інформації. Кожна така комунікація для того, щоб мати своє продовження в інших комунікаціях, а в більш широкому сенсі - щоб продовжувало існувати суспільство (суспільство буквально й означає спілкування, тобто комунікацію), має бути достатньо зрозумілою для її учасників. А таке розуміння можливе тільки тоді, коли дана комунікація має рекурсивний (зворотній, повторний) смисловий зв'язок з тими чи іншими попередніми комунікаціями. Навколо певних смислових ліній вибудовуються послідовності комунікацій, з яких у сукупності й формуються соціальні системи.

Соціальна система існує тільки завдяки тому, що в своїх операціях розрізняє себе та навколишній світ і є системою самореферентною. Визначальним для неї є смислове само-віднесення її операцій до смислів її ж попередніх і наступних комунікацій. Це самоспостереження комунікацій зумовлює характер їхнього іншо-віднесення - спостереження за релевантними для даної системи процесами в навколишньому світі. При цьому сама система будується із тих елементів, що сама створює - з комунікацій. Це називається її автопоезисом (самотворенням). Доречно сказати, що такими ж самореферентними й автопоетичними постають будь-які "живі" системи - системи свідомості окремих індивідів, їхнього мозку, біологічні системи усіх живих істот.

Для істориків принципово важливим у теорії Н. Лумана є те, що комунікації - це ті ж таки історичні факти, причому як факти історичної реальності, так і факти-джерела, і навіть "науково-історичні факти". Дослідження соціальних систем полягає в дослідженні історичних фактів-комунікацій [Докладніше див.: 22]. При цьому дослідження соціальної системи якраз і передбачає спочатку виявлення її загального внутрішнього смислу (само-віднесень її комунікацій), потім - виявлення смислових іншо-віднесень її комунікацій у конкретних історичних ситуаціях ("бачення" системою навколишнього світу), і, нарешті, виявлення смислу її історичної поведінки на тлі того, що система помічає і не помічає в навколишньому світі. Таке наукове спостереження за системою Н.Луман називає спостереженням другого порядку [Див.: 23. с.47-60]. На нього ми й будемо спиратися в системному аналізі теми Голодомору.

Н.Луман визначає три різновиди соціальних систем: соціальну систему інтеракції (безпосередньої взаємодії), соціальну систему організації, що завершеного вигляду набула в підсистемах сучасного суспільства, та всеохоплюючу соціальну систему суспільства, що включає в себе й два попередні різновиди систем [18, с.84]. В часі вони формувалися в різні історичні періоди і набували різних внутрішніх смислів. Нам слід докладніше розглянути ці історичні соціальні системи, позаяк в Голодоморі ми якраз і спостерігаємо зіткнення двох із них.

Система інтеракції властива всім дописемним культурам і визначала спосіб функціонування численних сегментарних, тобто відокремлених, первісних суспільств - родів, общин, племен, союзів племен тощо. Позаяк інтеракція зводиться до прямого, зазвичай усного, спілкування між присутніми, то є малоймовірною незгода між її учасниками у якихось важливих питаннях. Така незгода, інакше кажучи, "ні"-редакція мовної комунікації, загрожує припиненням останньої, а для сегментарних суспільств вона б означала руйнування них самих як обмежених у просторі комунікаційних систем. Саме тому в цих суспільствах універсальним регулюючим принципом внутрішнього життя є морально-етична норма взаємності, своєрідної симетрії у відносинах, яка так чи інакше передбачає рівність. Ті ж, хто порушують рівновагу й протиставляють себе спільноті, виключаються з цієї операційно закритої системи комунікацій і, як наслідок, приречені на загибель.

Інтеракція як така є невід'ємним елементом функціонування і наступних, більш складних типів суспільств, включаючи й сучасне. Але тут кожна інтеракція може бути лише фрагментом у надзвичайно розгалуженій системі комунікацій і прямо не відбивається на виживанні суспільства, позаяк одночасно з нею відбувається безліч інших комунікацій у різних медіумах, які й становлять "життя" соціуму.

Однак суттєвим є те, що в складних типах суспільств аж до XX ст., а подекуди в світі - до XXI ст., збереглися й побудовані в основному на інтеракції сегментарні суспільні системи. У "високих культурах", або цивілізаціях, де територіально обширні суспільства були зорганізовані на засадах диференціації на центр і периферію чи стратифікаційної диференціації, сегментарні спільноти продовжували своє відносно автономне існування, хоча й мали при цьому периферійний статус. Зазвичай це були сільські поселення. Вони тією чи іншою мірою зазнавали впливу з боку багатофункціонального релігійно-політико-економічного центру, що уособлював засновану на писемності "велику традицію" в культурі, а в господарстві нерідко підпорядковувались представникам вищої страти в суспільстві - великим землевласникам. Проте у внутрішніх комунікаціях ці спільноти орієнтувалися